У червні мобілізували, а вже у грудні - загинув: історія полеглого Героя з Волині Віктора Калуша, якому навіки 41

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба». 

Віктор Миколайович народився і виріс у селі Ситниця. Тут закінчив школу, тут формувався як людина – працьовитий, добрий, завжди готовий допомогти.

У родині він був середнім із чотирьох дітей. Старший Василь помер від онкологічної хвороби, ще один брат – Іван – пішов із життя немовлям. А тепер не стало й Віктора… З усіх дітей нині залишилася лише сестра Валентина.

Батьки розлучилися, коли Вікторові не виповнилося й двох років. Мати, Ніна Філімонівна, сама виховувала дітей, працювала на важкій роботі – в Ківерцівській дорожній дільниці. Допомагала по господарству бабуся. Попри труднощі, родина трималася разом.

– Ми завжди ходили гуляти гуртом, – згадує сестра Валентина. – Брати мене берегли, як могли. Віктор був жвавим, веселим та добрим хлопцем. Любив жартувати, але серце мав дуже чутливе.

Після школи парубок навчався в Колківському училищі, де здобув фах тракториста-машиніста. Потім служив у Збройних Силах в Золочеві. Після армії трудився на приватній пилорамі, в подальшому – у місцевому господарстві «Агроситниця», згодом – на підприємстві «Баффало», де пропрацював до мобілізації.

Про особисте життя Віктора сестра розповідає стримано. У першому шлюбі, який уклали у 2006 році, народилися четверо дітей. Подружжя певний час проживало в Ситниці у власному домі. Згодом розлучилися, але Віктор не полишив турботи про дітей. Пізніше він проживав з цивільною дружиною. Разом із нею виховували двох спільних дітей, також зростали діти дружини від попереднього шлюбу, про яких Віктор дбав і яких не ділив на «своїх» і «чужих».

1 червня 2025 року Віктора Калуша мобілізували. Його направили на навчання на Львівщину, а згодом – у зону бойових дій на Харківський напрямок. Служив у складі 115-ї окремої механізованої бригади стрільцем – помічником гранатометника.

– Якось брат пробув більше 70 днів на «нулі» і після короткого відпочинку його перевели на логістичну точку – разом із побратимами він доставляв провізію на позиції, – каже пані Валентина.

– Він дзвонив нам щоранку і щовечора. Особливо ні на що не жалівся, але часом міг сказати, що ніколи б не подумав, що опиниться в такому пеклі, де буде витягати поранених побратимів і сповіщати родичів про загибель їхніх батьків, братів чи синів… Завжди більше переживав не за себе, а за хлопців – чи мають що їсти, чи всі живі на позиціях.

Вранці 22 грудня Віктор ще поговорив із рідними, сказав, що після розмови піде працювати, мали щось копати… і більше на зв’язок не вийшов.

Загинув Віктор Калуш у селі Зелений Гай Ізюмського району Харківської області. Отримав смертельні поранення під час ворожої атаки. Побратими намагалися допомогти, але евакуація була неможливою через постійне спостереження дронами.

Прощання із Героєм відбулося у рідній Ситниці. Село зустрічало траурний кортеж живим коридором, на колінах, зі сльозами й молитвою. Провести Віктора Калуша прийшло багато людей – рідні, односельці, військові, духовенство, представники місцевої влади. Відспівали Воїна у Свято-Іоано-Богословському храмі, де колись його брат, а потім і він були прислужниками, поховали із усіма військовими почестями на місцевому кладовищі.

Світла пам’ять про Віктора Калуша назавжди залишиться у серцях рідних, побратимів і всієї громади. Щирі співчуття його родині та близьким. Вічна пам’ять і слава Герою!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: 

• На війні поліг уже третій двоюрідний брат: історія Героя з Волині 41-річного Андрія Петренка
• Один поліг у бою, другого закатували в полоні: історія братів-Героїв з Волині Василя та Івана Теребейчиків
• «Збудував дім для сім’ї — але сам у ньому так і не оселився». Спогади про захисника з Волині