Андрій Петренко: історія полеглого захисника з Волині

Хуртовинного 8 січня у селі Новосілки на Волині з молитвами та скорботою попрощалися із загиблим на Харківщині 41-річним мужнім Воїном Андрієм Петренком – водієм кулеметного взводу ОШБ «Скеля». Неймовірний біль принесла ця втрата його родині, адже на війні поліг уже третій двоюрідний брат.

У 2023 році загинув син батькової сестри Андрія – Віктор Новіков, а роком пізніше – син батькового брата Василь Петренко. Обоє мешкали у Вараші та віддали свої життя, стримуючи рашистського ворога на Донеччині, розповідає видання «Нова доба».

Андрій Георгійович народився й проживав у Херсонській області. Із 2021 року мешкав у Новосілках, куди після смерті матері переїхав до батька, який ще раніше повернувся із Херсонщини у рідні краї. Жив і господарював у селі окремо з цивільною дружиною, часто навідував тата, котрий проживає зі співмешканкою Ольгою Олександрівною – серце якої за Андрія боліло так само, як і за власних п’ятьох дітей.

– Приїхавши сюди, Андрій трудився за своєю професією – трактористом, так само, як і на Херсонщині. І на місцевому підприємстві «Хайберрі», і в Зарічне їздив на «САВ АГРО ПАРТНЕР». А перед повномасштабною війною поїхав працювати в Польщу, але згодом повернувся з-за кордону й пішов у ЗСУ, бо не мав спокою через те, що розпочалася війна… – із сумом розповідає батько Героя, Георгій Васильович.

Служити Андрій Петренко пішов із 6 червня 2023 року. Потрапив у складі 33-ї окремої механізованої бригади в саме пекло воєнних дій.

– Якось було, що він аж 46 днів провів на позиціях в окопах, – додає пані Ольга. – Не було ні їжі, ні води. Коли по рації попереджали, що із дронів скинуть провізію, то вони її брали. А якщо зв’язку не було – не підходили, бо це могли бути російські «гостинці» з вибухівкою. Постійно гриміли обстріли. Всі його побратими або загинули, або отримали поранення. У нього ж була складна контузія, після якої він довго лікувався у госпіталях, проходив реабілітацію, але все одно почувався погано.

Повернувся Андрій знову на війну лише з 7 листопада 2025 року, долучившись до ОШБ «Скеля».

– Як оце тільки пішов знову служити, зв’язку з ним не було, – продовжує гірку оповідь його батько. – Із 19 грудня син вважався зниклим безвісти, а потім прийшло сповіщення, що загинув, виконуючи бойове завдання в районі Куп’янська на Харківщині…

Каже Ольга Олександрівна, що Андрій, переїхавши в Новосілки, швидко знайшов із місцевими людьми спільну мову.

– Він дивував мене своїми кулінарними талантами: вмів і запіканки різні зробити, беручи рецепти в інтернеті, і здоби напекти. А який у нього виходив запашний, красивий і смачний хліб! Проходячи навчання на полігоні, не раз куховарив для мобілізованих, – розповідає жінка.

А ще Андрій любив порядкувати на городі, особливо садити помідори та кавуни. Тільки все не міг звикнути до того, що клімат на Волині значно холодніший, ніж на Херсонщині.

Добрим, щирим і ладним віддати останнє пам’ятають Андрія Петренка не лише рідні та близькі, а й односельці, які зустрічали солдата в снігову заметіль навколішки – з вдячністю та глибокою шаною проводжаючи його в останню земну дорогу. Поховали Захисника за участю представників влади, ТЦК та СП, духовенства із усіма військовими почестями й духовим оркестром. Приїхала його провести і сестра Наталія з Миколаєва.

Щирі співчуття рідним та близьким полеглого Героя. Вічна й світла пам’ять Захиснику України – Андрію Петренку!

Читайте також: