Батькам сповістили, що син зник безвісти, а за кілька днів — що загинув: Герою з Волині назавжди 29

Віктор народився у Серхові в 1994 році і був найстаршою дитиною в сім’ї лісівника Віктора Івановича та Галини Володимирівни Войтків. Мав молодших брата Василя та сестру Оксану. Історію Героя пише газета Нова доба.

Спершу хлопець вчився в Серхівській дев’ятирічній школі, потім перейшов у старші класи в Прилісненську. Навчання йому давалось легко, окрім цього, брав участь у різних шкільних спортивних заходах, в тому числі грав у футбольних турнірах, за що не раз отримував грамоти.

Як розповів батько Воїна, ще навчаючись в шостому класі, Віктор займався на власноруч змайстрованому біля дому турніку, щоденно бігав, готуючись таким чином до дорослого життя. А ще мав загострене почуття справедливості. Напевно, це і стало передумовою того, що після отримання середньої освіти вирішив піти навчатися до Національної академії внутрішній справ у м. Івано-Франківськ. В 2016 році закінчив навчальний заклад, отримавши вищу освіту за спеціальністю «Правознавство», здобув кваліфікацію юриста. Був направлений на Волинь та працював слідчим у Локачах, згодом повернувся на таку ж посаду до Івано-Франківська.

Однак чоловік не міг спокійно сидіти і дивись, як гинуть наші хлопці, захищаючи територіальну цілісність держави, і вирішив долучитись до лав її оборонців. Про цей намір сказав лише батькові, а матір дізналась вже тоді, коли в травні цього року у Луцькому РТЦК та СП року записався в Об’єднану штурмову бригаду Національної поліції України «Лють».

Спочатку Віктор Войтко проходив навчання в Житомирі по суміщеній підготовці командира відділення – головного сержанта взводу. Потім виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку, неодноразово перебував на «нулю».

− Телефонував Вітя нечасто і говорив недовго. За дві-три хвилини я встигав спитати у нього як справи. Відповідав, що все добре, – розповідає його батько, зазначаючи, що син ніколи ні на що не скаржився.

− Вітя не дуже любив розповідати про те, що робилося під час служби, говорячи «менше знаєте – краще спите». Беріг нас. Із меншими братом і сестрою мав хороші стосунки, часто переписувались. Чи була у сина дівчина? Не знаю, принаймні додому нікого знайомитися не привозив, – каже згорьована матір. – Про те, що йде на війну, мені, напевно, не міг признатися, то сказав лише батькові. Як відреагувала? Як і всі матері − сльозами…

Як розповів батько Віктор Іванович, син ще 11 жовтня виходив на зв’язок і рідні з ним поговорили. А вже в наступні дні його телефон не відповідав. Батьки подумали, що, можливо, він десь на завданні, як це було раніше. Однак 17 жовтня їх сповістили із Центру комплектування, що їхній син пропав безвісти, а вже 22 – про те, що він загинув під час виконання бойового завдання, ймовірно, внаслідок отримання осколкових поранень.

Віддати шану Воїну прийшли до батьківського будинку не лише сельчани, а й жителі навколишніх сіл громади, однокласники, знайомі. Велелюдною ходою у супроводі духового оркестру центральними вулицями села траурна процесія направилась до місцевого храму Покрови Пресвятої Богородиці. Відспівали Героя його настоятель о. Михайло Мельничук у співслужінні із очільником Маневицького деканату ПЦУ прот. Андрієм Закидальським.

Поховали Воїна на місцевому кладовищі із усіма військовими почестями. Слова підтримки та подяки висловили о. Андрій Закидальский, секретар Прилісненської сільської ради Павло Мельничук, Грамоту пошани та скорботи від головнокомандуючого Валерія Залужного вручив матері полеглого офіцер відділу рекрутингу та комплектування Першого відділу Камінь-Каширського РТЦК та СП капітан Віталій Корець.

Щирі співчуття батькам, рідним, усій родині. Вічна пам’ять та слава Захиснику!

Сергій ГУСЕНКОЧитайте також: