Майже два роки вважався зниклим безвісти за особливих обставин: волинянину просять присвоїти державну нагороду

Відповідну петицію на сайті Президента України зареєструвала Катерина Підгорняк. Її можна пітримати за посиланням.

Жуков Віталій народився 17 червня 2001 року в с.Котів Луцького району Волинської області.

Навчався у звичайній сільській школі. Після здобуття базової середньої освіти, вступив у Клеванський професійний ліцей, де здобув професію електрика. Закінчивши навчання у ліцеї, вирушив закордон.

Коли почалась війна і люди масово покидали свої домівки в пошуках безпеки, Віталій ж навпаки,замість спокійного життя закордоном,вирішив повернутись додому, бо не міг лишатись осторонь біди, яка прийшла на українську землю. Після повернення в Україну, він почав активно допомагати місцевій теробороні та чергувати на блокпосту.

26 січня 2023 року Віталій поїхав оновити свої дані в місцевому територіальному центрі комплектування та прийняв рішення вступити до лав Збройних Сил України. На наступний день він вже із речами вирушив до попереднього місця проходження служби. Після здобуття необхідних навичок був зарахований до 46 бригади десантно штурмових військ.

У квітні 2023 року отримав поранення, виконуючи бойове завдання.Після лікування був нагороджений орденом за мужність.

Не довго думаючи, Віталій знову повернувся на службу, адже звик завжди доводити до кінця розпочаті справи. З липня по серпень 2023 приймав участь у навчаннях в Німеччині. Повернувшись із навчань був призначений командиром відділення та удостоєний звання сержанта.

21 вересня 2023 року перед виходом на позиції, як зазвичай, зателефонував рідним, аби вкотре нагадати як сильно їх любить та попросити молитви за себе та його побратимів у бою.

На наступний день під час виконання завдання в населеному пункті Новопрокопівка Запорізької області із ним був втрачений зв’язок. Майже 2 роки очікування, віри, надії, безкінечних пошуків, на превеликий жаль, обернулися жахом для родини та близьких друзів Віталія - він був ідентифікований за результатами тесту ДНК як загиблий.

Друзі та знайомі згадують Віталія, як надзвичайно позитивного та життєрадісного хлопчину. Він завжди був готовий прийти на допомогу тим, хто її потребував. Побратими ж описують волинянина як хорошого і чуйного товариша, відповідального командира, який завжди викладався на всі 100, виконував бездоганно свою безпосередню роботу: «Знав я його (Віталія) не так давно,але достатньо аби зрозуміти, що за все своє життя, таких людей я ще не зустрічав, він був особливим,таким до якого завжди хочеться тягнутися».

Читайте також:

• Після складної реабілітації продовжив боронити Україну: волинянину просять посмертно присвоїти нагороду
• Рідні сподівалися на дзвінок від захисника, а отримали звістку про його загибель: історія бійця «Вовків Да Вінчі» з Волині
• Не встиг побачити онуків: Герою з Волині навіки 49