Військовим передусім потрібна психологічна підтримка: настоятель луцького собору розповів про капеланство
Отець Павло Хом’як працює одразу на кількох посадах у Луцькій дієцезії римо-католицької церкви. Тут він є канцлером дієцезії, настоятелем кафедрального собору Святих Петра і Павла та директором осередку благодійного фонду «Карітас-Спес Україна». Також він встигає працювати військовим капеланом дієцезії, щоб психологічно та матеріально допомогти нашим захисникам і їх сім’ям.
Павло Хом’як розповів про реалії релігійної служби та капеланства під час повномасштабної війни, а також їх «особливий» підхід до благодійності, коли не доводиться просити кошти у спонсорів, - пише «Сила правди».
«Зовсім інакше ставлення в людини, коли вона прийде і навіть 10 хвилин попрацює, щоб допомогти іншим»
Найбільш видима частина роботи отця Павла — осередок фонду «Карітас-Спес Україна». Такі осередки працюють при всіх семи дієцезіях римо-католицької церкви в країні.
При цьому у своїй роботі переважно покладаються не на залучення значних фінансових ресурсів, а на волонтерську працю та духовну підтримку. Це, мовляв, також допомагає змінитися тим, хто залучений у процес підтримки нужденних.«Основне завдання нашої організації — нести милосердя, любов і надію. І ці принципи нам вказують, які потребу ми повинні закрити. Передусім ми намагаємося закривати потреби конкретних людей. Навіть якщо ми не можемо вирішити проблему повністю, ми намагаємося вислухати, показати людині, що вона не одна і може в нас знайти якусь підтримку. Часом духовна підтримка також є великою допомогою», — розповідає священик.
«Коли ми говоримо про якийсь благодійний фонд, чи благодійну організацію, в багатьох людей є стереотип, що цій організації треба «дати щось». Особливо в часи війни, в які ми живем, є дуже багато фондів, які так працюють. Нашою особливістю є те, що ми практично не потребуємо фінансів. Ми покладаємося на людський ресурс. Зовсім інакше ставлення в людини, коли вона прийде і навіть 10 хвилин попрацює, щоб допомогти іншим. Тоді людина побачить, що вона може змінити світ, змінити суспільство і допомогти собі передусім. Це змінює світогляд. Зовсім інакше ти тоді дивишся на цей світ і реагуєш на певні виклики. Щоб допомогти людям, не обов’язково давати гроші», — пояснює отець Павло.
«Для мене добрі вчинки, милосердя не мають релігійного направлення, політичного спрямування»
Допомагають передусім вразливим категоріям населення, які зокрема залишилися дещо обділеними через зміну пріоритетів на фоні війни:
При цьому людям, які отримують допомогу, не нав’язують релігійних переконань, переконує Павло Хом’як.«Спочатку ми опікувалися дітьми-сиротами із Ківерцівського дитячого будинку. Також допомагали самотнім людям старшого віку. Є ще категорія людей незахищених, це діти-сироти, діти з синдромом Дауна. Вони мали би бути під більшим захистом соціальних служб, держави, але ми знаємо, які зараз непрості умови. Більша частина уваги зосереджена на допомогу Збройним силам, і ми бачимо, що ця вразлива категорія дещо обділена увагою. Тому ми зосередилися на роботу із дітьми, але також не забуваючи про внутрішньо-переміщених осіб та про наших солдатів і про їхні сім’ї».
«Ми нікому не накидаємо наші релігійні погляди. Про релігійні аспекти взагалі не говоримо. Для нас важливий людський ресурс. Для мене добрі вчинки, милосердя не мають релігійного направлення, політичного спрямування. Наприклад, хочу поділитися однією історією: ми маємо кухню для бідних і підтримуємо безхатченків. Але ми ніколи не казали їм, звідки ми. І прийшов такий момент, що ми їм давали їсти і вони самі запропонували «Давайте помолимося». Це був вираз їхнього прагнення, бо добро завжди спонукає бути кращим», — розповідає директор осередку.
«Після 24 лютого багато людей в церкві почали шукати прихисток і підтримку»
Натомість можливість допомогти іншим та організувати спільні активності для цього є хорошим способом соціалізуватися та відволіктися від постійного зосередження на трагедії війни. Саме тому початок повномасштабної війни для багатьох став стимулом стати більш релігійними, або ж більше уваги приділяти волонтерству, допомозі іншим.
«Існує таке українське прислів’я «Коли тривога, тоді до Бога». «Поки грім не вдарить, хлоп не перехреститься». Після 24 лютого багато людей в церкві почали шукати прихисток і підтримку. Соціальні процеси тоді зупинилися. Багато людей тоді не працювали, багато хто втратив роботи, виїхав. В результаті ці люди лишилися сам на сам зі своїми потребами.
Ми в міру наших скромних можливостей допомагали їм, щоб люди не були самотніми, щоб вони не «загрузали» в новинах, щоб інформаційний простір їх не «душив». Для нас це був період заохочення волонтерського руху. У нас є кухня, де ми готуємо їжу для соціальної їдальні. І туди за власним бажанням приходили десятки людей просто попрацювати.
Ти заходиш на кухню, а там 40 людей, яких ти перший раз бачиш. А вони активно працюють. Таке враження, що вони вже ціле життя знають один одного. В іншому приміщенні дівчата плетуть маскувальну сітку. І це дуже об’єднувало, давало людям можливість для соціалізації», — розповідає отець Павло.
Ще одна категорія, яким допомагають — військові. Із ними та їх сім’ями отець Павло працює як військовий капелан. Їм, за словами священика, потрібна передусім психологічна підтримка.
«На практиці часто виходить, що людина сюди повертається, а він тут — «ніхто». Для пересічної людини, яка тут живе, він ніхто або в гіршому випадку подумають, що це просто «алкаш». Людина стає незахищеною. Там на фронті вони мали зброю і знали чітко, що є добро і є зло. Він знає, за що він воює. Коли людина повертається, і бачить що тут немає війни, людина переживає труднощі», — пояснює капелан.
Через це все, мовляв, ветерани не рідко потрапляють у різні залежності, або ж мають проблеми у сім’ї. Щоб допомогти вирішити їх, вони працюють спільно із Центром допомоги ветеранам 4.5.0 у Луцьку.
Будь в курсі усіх новин
