«Цього вечора ще говорили по телефону, а наступного - прилетіла страшна звістка»: спогади про 22-річного Героя з Волині

Спогадами про Героя поділилася Маневицька газета «Нова доба», 

Як розповів начальник Першого відділу (смт Маневичі) Камінь-Каширського РТЦК та СП Олександр Плужнік, Владислав Ковальов служив у Збройних Силах України за контрактом із 2020 року в 14-ій ОМБ ім. князя Романа Великого. 19 серпня ц. р., перебуваючи на території Харківської області, під час виїзду на бойове завдання їхню машину вороги обстріляли із мінометів, автомобіль перекинувся та опинився на мінному полі. Внаслідок падіння окремі міни здетонували. Лише за допомогою прибулих саперів дісталися понівеченого автомобіля та загиблих бійців, серед яких був і його кермувальник Владислав.

– В армії за контрактом вже служив наш старший син Олександр, який і переконав молодшого брата в необхідності захищати країну зі зброєю в руках. Тож Владислав теж підписав контракт із ЗСУ, – розповідає згорьована матір Наталія Ковальова. – Оскільки він служив водієм одного із розвідувальних підрозділів, то де тільки йому не довелось побувати. Коли була можливість вийти на зв’язок – завжди телефонував. Нічого особливого не розповідав та обмежувався кількома фразами: «У мене все добре, переїжджаємо з місця на місце».

Пані Наталія розповіла, що Владислав завжди тягнувся до техніки, тому і вивчився на водія. Так шофером й працював. І служив потім теж водієм. До початку повномасштабної війни Влад планував продовжувати контракт, коли ж розпочалася війна, то стало зрозуміло, що служити треба по перемоги.

Одружився Владислав зі своєю Олею, з якою познайомився в Луцьку, де він працював, влітку 2020 року. Синові полеглого Героя за кілька місяців буде два рочки, він часто спілкувався із батьком-захисником по відеозв’язку, повторюючи таке солодке для будь-якого батька «Тато, тато!», а доньці виповнилося лише два місяці. На жаль, вони обоє лише з розповідей та фотознімків знатимуть що їхній тато справжній Герой.

– Щойно повернулися із кладовища, а старший син каже: «Мені здається, що Влад сьогодні ввечері зателефонує». Ми не можемо звикнути до думки, що його вже з нами немає, – каже мама Героя. – Ввечері, напередодні його загибелі, я ще з ним поговорила по телефону, він сказав, що вранці набере. А наступного вечора прилетіла страшна звістка…

Старший син Олександр нині перебуває вдома. Не так давно він отримав поранення руки й має певні проблеми – не працюють пальці. Тому очікує на операцію, яку мають виконати в Німеччині.

Провести в останню дорогу удвічі молодшого побратима приїхав із зони бойових дій Валерій. Їхні військові шляхи перетнулися ще в ООС, куди молодого військовослужбовця направили після підписання контракту.

– Владислав потрапив під моє підпорядкування в один із підрозділів розвідки ще у 19 років. Він був водієм і свою роботу виконував сумлінно. Та й військовій справі навчався охоче, бо хотів вдосконалюватися. Разом із ним були на першій лінії в ООС сім-вісім місяців. Щоправда, тоді лінія фронту була сталою і більш контрольованою. Після вторгнення загарбників, Владислав їздив і на військовому автомобілі, і на позашляховику, який передали волонтери. Чудово орієнтувався на місцевості та по мапі.

Валерій бачився із Владиславом напередодні його загибелі. Сам він після виїзду відпочивав, а Владислав із самого ранку поїхав з групою на виїзд. Через певний час надійшло повідомлення про те, що хлопці не виходять на зв’язок. Їх почали шукати і знайшли…

– Які відчуття? А що можна відчувати, коли з вечора говориш з чоловіком, будуєш плани, а потім дізнаєшся, що все, що планували, нездійснене, бо людина загинула. Разом були три роки… Справжній воїн, не боявся ні обстрілів, ні складної дороги. Я на його похорони просто не міг не приїхати.

22 серпня до будинку, де виріс Владислав, прийшло чимало небайдужого люду. Після цього траурна процесія попрямувала до місцевого храму. Відспівували Героя зо два десятка священників. До місця вічного спочинку військові несли труну із тілом Героя на руках. Траурні мелодії духового оркестру ятрили душі. Невимовно боляче було споглядати на рідних, які, здавалось, не до кінця вірили у загибель свого синочка, чоловіка, брата, батька.

На кладовищі слова вдячності за подвиг та виконання військового обов’язку линули від начальника Першого відділу Камінь-Каширського РЦК та СП Олександра Плужніка. Душпастирські слова виголосили настоятель Свято-Троїцького храму Олександр Волков та декан Маневицького благочиння ПЦУ Андрій Закидальський.

В знак пошани Героя зазвучав Гімн України, почесна варта тричі сколихнула повітря пострілами. Вічна слава та пам’ять Герою! Щирі співчуття його родині…

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: 

• Навіки 57: спогади про Героя з Волині Олександра Лапчука, який загинув внаслідок ворожого обстрілу
• Врятував життя усім побратимам, сам, прикриваючи їх, загинув. Спогади про бойового медика з Волині
• Дві доньки втратили батька: спогади про Героя з Волині 39-річного Андрія Хомича