«Волинь живе в іншому, повільнішому світі. І переселенці нам вже показують темп», - волонтер Сергій Рижков

Сергія Рижкова більшість волинян знає із 2014 року, як активіста Самооборони та волонтера. Тоді він з’явився на публічній арені Луцька і з того часу більше не пропускав жодної важливої публічної події. Найчастіше його участь у таких подіях була різко критичною до міської влади.

Проте із початком широкомасштабного вторгнення росії, коли Луцька міська рада прийняла рішення про створення Єдиного комунікаційного центру для допомоги волонтерам, очолити цю структуру запропонували саме Сергію Рижкову.

Журналіст ВСН поспілкувався із Рижковим про роботу Центру та луцьких волонтерів, зокрема, і чиновників, які вже встигли зганьбитися зловживаннями на цій темі.

– Напередодні 24 лютого було багато інформації про те, що росія почне широкомасштабний наступ. Як сприймали цю інформацію?

– Не вірив зовсім, до останнього. Навіть, коли за тиждень чи два публікували новини, що росія ось-ось нападе, я скептично до цього ставився. Ну це ж, типу, «брати», вони відкрито нападати не будуть – можливо, на Донбасі буде ескалація, зайдуть в «ДНР» і «ЛНР» і підсилять їх офіційно чи ще щось таке. 

Та вже навіть коли вони почали цей агресивний напад, я думав, що це скоріше налякати – швидко зайшли і швидко підуть, типу побрязкати зброєю, показати, як вони можуть рухатися вглиб території, а якщо не хочете, щоб так було – сідайте, будемо говорити. Я щиро вірив в те, що це десь на 2 тижні поволонтерю, а за два тижні все – піду далі бізнесом займатися.

– Яким було 24 лютого?

– Та таким самим, як, певно, у всіх. Як почалися обстріли, вийшли з сім’єю на вулицю, щоб не бути в приміщенні. Побули 2 чи 3 години на вулиці. Після того повернулися, за день чи два дружину відвіз у село до родичів. Думаю, у багатьох схожа ситуація.

От я нещодавно спілкувався зі знайомим, в них так само. Я рівняв всіх за своїм колом спілкування, але знаю, що були люди, які за 2-3 тисячі доларів потім перетинали митницю, і це масово. Я не думав, що це стане масовим явищем.

– Хто зараз найактивніше допомагає волонтерам?

– В основному волонтерам допомагає малий і середній бізнес. Їм і так було важко, через коронавірус. Особливо на Волині, в мене багато знайомих, які просто махнули на свій бізнес рукою. 

– Державна влада повинна зараз допомагати бізнесу?

– Я сам підприємець, тому думаю, що так. Держава повинна бізнес підтримувати. Але зараз ніхто не допомагає. Зараз єдине пов’язане з бізнесом - це уважне ставлення до тих, хто сюди переносить бізнес. Але в нашій області це не дуже наразі вдається.  

– А  як саме влада може зараз допомагати бізнесу?

– Зараз – ніяк, там дуже неефективні менеджери, чиновники. 

У мене навіть на нашу міську раду зараз надії більше, бо там є структурні підрозділи, люди, які вивчають, приходять. А в ОДА  – люди, яким принесли інформацію, сказали щось зробити – то вони зроблять. Але ініціативи, щоб знайти щось самому, креативити, нема. Там основний нюанс – це звіт. Вони чекають розпоряджень з Києва, програм – зробіть так і так.

– Ви 8 років причетні до різних волонтерських проектів. Чи створений Єдиний Комунікаційний Центр  виправдав сподівання?

– Напевно, на перший місяць – найважливіший – ми ідеально відпрацювали.  Так, у нас багато не зроблено. Наприклад, міжнародний відділ не спрацював достатньо. Я пробував замінити людей – прийшли нові, будемо рухатися далі. 

Моє основне завдання – допомагати волонтерам. Часом не змогли цього зробити, але багато і змогли, чимало гуманітарної роботи зробили самі, працювали прозоро і чесно. Тисячам людей закрили проблеми, від етапу дзвінка до передачі допомоги... Якщо треба було перевезти холодильник переселенцю – ми брали його, знаходили бус і вантажників, привозили до житла.

Дуже добре вдалося налагодити співпрацю з іншими міськими радами. Для мене найкрутіша – Миколаївська: чітко, зрозуміло. Дніпро непогано спрацювало.

– Йдеться про гуманітарні вантажі? 

– Так. Вони трохи жалілися на співпрацю з нашою владою у плані, що тут не до кінця розуміють, що відбувається війна. Як нашим чиновникам це пояснити? Їхні чиновники вже зрозуміли, побачили це на власні очі, вони майже щодня під обстрілами. Я зробив для себе висновок, що там люди більш зібрані. Ми живемо в якомусь «повільнішому» світі: зробили роботу, а далі – Пасха і тиждень нічого не робимо. 

У нас на Волині такий менталітет. Ось у мене знайомий шиє берці. І в нього люди не хочуть у суботу виходити на роботу за додаткову зарплату. Вони кажуть: ні, ми будемо відпочивати. На «розслабоні» – бо є ж ще город і родина. Погано це чи добре, хай кожен робить висновки сам. 

Я вважаю, що навіть в мирний час це дає нам мінуси для економіки та розвитку міста. Ми мало працюємо. Люди, в тому ж Миколаєві, працюють більше і ще й ефективніше.

Мені зараз це у Львові дуже відчувається, що місцеві люди заздрять діловитості і відкритості переселенців. Вони кажуть – ми незадоволені мовою, але йдеться про незадоволеність тим, що кияни відверті, швидкі в рішеннях тощо. Наприклад, я спілкувався із чоловіком з Хмельницького. Він каже: я в шоці, бо приїхали люди з Харкова і за три тижні зробили те, що я тут три роки робив. Тобто він сам це визнає. Значить, не так в нас працюють менеджери.

– Чому на дев’ятий рік війни виникла потреба у такій великій кількості волонтерів? Невже державний механізм в цьому напрямку і далі не працює?

– Ну , по-перше, створено дуже багато нових бригад, які теж треба забезпечити. 

Водночас, наприклад, Нацгвардія чи прикордонники взагалі майже не звертаються за допомогою – ці дві структури правильно побудовані. СБУ –  теж не така, як у 2014 році, коли люди навіть для спецпідрозділів шукали речі. Так само і поліція. Зараз ці структури забезпечені добре, тобто змінилося багато. Наші люди навіть загиблих навчилися привозити, вже знають, що де і як оформляти.

– Як оцінюєте роботу державного апарату на початку повномасштабного вторгнення: були великі «проколи»?

– Ні. Насправді, я зараз найменше підтримую Володимира Зеленського, якщо так можна сказати. Але дуже добре, що він зміг утримати ту центральну лінію, стержень , і вся система встояла.

Треба зрозуміти, що ми маємо змінену армію, в складі якої багато людей, які вже пройшли бойові дії, це дуже важливо. Плюс їх швидко призвали – з моїх знайомих більшість атовців мобілізували зразу і це нас врятувало. Ці люди знають, що таке війна і прийшли просто робити свою роботу.

Ну, і підсилення крутою зброєю із Заходу дало можливість витримати.

– А як із місцевою владою? Лютий і березень як відпрацювали?

– Скажу так: «проколів» не було, але нічого такого і не зробили, щоб вразило. У Луцьку зараз «відпустка» – умовно, не треба їхати контролювати будівництва чи бруківку в парку, бо ці процеси зупинилися. Я хочу про це сказати, бо в ОДА навпаки.

Знову ж таки, це лінія президента і обласна адміністрація непогано спрацювала, адже з Києва швидко давали чіткі розпорядження, просили не зважати на бюрократію, бо війна. Тому я й кажу, що важливим було ставлення президента до війни, бо воно поширювалося й на роботу структур.

– Ви ввійшли до складу Координаційного центру Волинської області при військовій адміністрації. Наскільки це ефективний орган? (Координайціний центр Волинської області - схожа структура, як Єдиний комунікаційний центр, але співпрацює не з Луцькою міською радою, а при Волинській ОДА, - ред.)

– Люди там працюють кожен на своєму проєкті, кожен займається своєю справою, але не як один механізм. Але ж Центр було створено для іншого. Тобто в цілому він неефективний. Кожен його учасник сам по собі ефективний.

– Як зробити його ефективним?

– Треба повністю змінювати чиновництво. Туди, умовно, треба заводити бізнес. Бо зараз все, що вони роблять – тільки виконують і здають звіти. Якщо порівняти з бізнесом, то Центр виконує функції бухгалтерії і операторів. 

Але вони не генерують жодних ініціатив. Генерує, виходить, Офіс президента. А для чого тоді ці люди – щоб здавати звіти по тому, що згенерував Офіс? Специфіка у тому, що в ОП не знають що таке Волинь, вони навіть назву її плутають. Люди на місці краще знають ситуацію. 

Крім обласних є й районні адміністрації, для чого вони потрібні? Ніхто не розбирається. Тільки «рішають» питання. Якщо ти знаєш когось чи ти голова ОТГ і співпрацюєш з кимось, то щось отримаєш, якщо ні – то ні. 

Хтось скаже, що ОДА не має генерувати. Тоді нехай ОП розробляє задачі під кожен регіон, під його специфіку. Я все-таки думаю, що в ОДА має бути спеціальний відділ, який буде генерувати ідеї. 

– Що думаєте про скандал довкола Андрія Ярмольського? (Андрій Ярмольський – ексзаступник голови Волинської облдержадміністрації, який від початку війни координував роботу Єдиного комунікаційного центру військової адміністрації, - ред.).  Якого звільнили нібито за зловживання із гуманітарною допомогою?

– Та скандали у нашій владі ті самі, всі вони – про безвідповідальність. Він розумів систему, що чиновники його не контролюватимуть, бо вони не ініціативні і слухають, що їм кажуть. А він сказав: я сам все зроблю із парою своїх людей.

 А зараз я питаю всіх по кабінетах – нічого ніхто не знає, Ярмольський сказав: туди не заходити і відпустити питання.

– Ви з ним особисто розмовляли за ці дні?

– Я кілька разів дзвонив йому і писав – він не відповідає. До того ми нормально спілкувалися. Коли переходили на незручні теми, то він казав: «Сергій, давай це після війни», або «У вас немає доступу до військових таємниць». 

Але от зараз я присутній у Координаційному центрі Волині, і проблем немає. Як і супертаємних питань.

– Сам Ярмольський заявляє, що його звільнення – це політична розправа. 

Він може заявляти будь-що, але хай відповість на питання, які йому ставлять: З якого металу робити бронеплити, що лежать на складі на вулиці Індустріальній? Чому акумулятори півтора місяця лежать на іншому складі? Де поділися десять конфіскованих фур і чому нема на них документів, де вони?

– Розкажіть про це детальніше. Це про фури , які від 24 лютого конфіскувала митниця?

– Так, на Волині митники конфіскували 27 фур – білоруських і російських вантажівок. Певна кількість з них була з продукцією. Її вивантажили на певний склад. В документах митниця вказувала офіційний склад  військової адміністрації на вулиці Індустріальній, а приїхали ці вантажі на інший, невідомо чий склад. 

Я так розумію, що батько Ярмольського має стосунок до цього складу, але яка фірма і хто це – ніхто не знає (Ігор Ярмольський – батько Андрія Ярмольського, екс-голова Маяківської сільської ради, що фігурував в корупційних земельних скандалах, - ред.).

Ми знаємо, що на складі на вулиці Індустріальній не велося обліку, водночас був ще один склад, де вели облік. Ми не можемо нікого звинувачувати, але можемо говорити про те, що нічого не відомо про діяльність складу без обліку – скільки приїхало машин, що привозили-вивозили і куди – тобто інформації нуль.

Був ще склад в Хелмі , яким теж управляв Ярмольський. То теж є питання, чи звідти все приходило і доходило, і де воно тепер.

 

– А чому це все так пізно з’ясували?

– Бо це нікому не було треба. Ярмольський теж не простий хлопець, в нього є якісь знайомі правоохоронці, які теж не сидять, а працюють над його «відбілюванням» – щоб зникала чи знаходилася якась документація. От, умовно, зроблять якийсь звітний зошит і десь його випадково знайдуть… Словом, слідство йде, декілька кримінальних справ буде – це точно. 

Я зараз дуже охолов до цього, бо наразі воно припинилося і зараз всі гуманітарні вантажі обліковуються, лавочка закрилася. А що з «лавочкою» робити – питання.

І в повітрі висить це питання, бо ж Ярмольський ж був помічником голови ОДА Юрія Погуляйка. Після війни його теж спитають, куди він дивився. Тому він дуже зацікавлений, щоб розслідування було прозорим і якісним. Просто нашу область дуже сильно зганьбили і ця тінь впала теж на волонтерів. Люди ж не дуже розбираються, чий це склад і хто там до чого причетний.

– Ще одне актуальне питання, яке ви зараз публічно відстоюєте – зміна дат початку війни та зняття радянських символів на Меморіалі в Луцьку. Чому це важливо?

– Бо буде скандал, а він змусить людей задуматися, ЧОМУ це відбувається. Що не так із нашим навчанням в школі про «Велику вітчизняну»? Давайте чесно: багато молоді вважає ту війну вітчизняною. Я от нещодавно показував 30-річній дівчині статтю у вікіпедії, що чоловіка за участь в УПА розстріляли в Камені-Каширському у 1989 році! 1989!

Зараз є можливість  закрити це питання зі Сталіним і зірками на Меморіалі. Те саме з церквами. Треба просто людям пояснити, чому так відбувається. 

Моє бачення: на Меморіалі треба писати 1939-2022 роки, бо сподіваюся, що цього року війну виграємо. Вона ж почалася давно, з дисидентів, з відмови озвучувати фільми українською, коли з’явилися фразочки «Що це за країна така – Україна?»

–  Чи треба перейменовувати вулиці, названі іменами російських діячів, наприклад Пушкіна?

– Зараз – однозначно так. Ще два місяці тому я б цього не робив. Так, була війна з росією, але зараз люди зрозуміють, чому це робиться, а по-друге – це на часі. 

Люди пишуть: а вам немає чим зайнятися… То я скажу, що це не забирає дуже багато часу. Є відповідальний чиновник, то от і буде йому робота. Я готовий витратити свій час, щоб побувати в ініціативній групі. 

Наш ворог нам сьогодні каже, що в нас не існує як країни. Ми повинні робити все, щоб показати їм, хто ми  – українці. А толеруючи ці вулиці, що ми показуємо?

Багато українців розуміють, за що боролася УПА, вони розуміють, що були німці, були росіяни, а УПА - це УПА. А на Меморіалі тим часом пишуть про те, що енкаведисти розстріляли упівців. Як не помічати цього? Я б сказав, що раніше цього ніхто не зробив, бо не хотіли нервувати бабусь із вокзалу. Але тепер вони промовчать. Бо тих бабусь пошлють слідом за  російським кораблем.

Текст: Роман ЛОЗОВСЬКИЙ

Фото: з архіву Сергія РИЖКОВА