Волинянин Ісус разом із сестрою захищає Україну, а їх мама – молиться і волонтерить. Відео

Нині Ісус разом із сестрою захищають країну у лавах ЗСУ. Про цей йдеться у сюжеті телеканалу «Конкурент TV», пише Інсайдер медіа. 

«Ім'я дав чоловік, бо в нас не було дітей певний період. Ну він сказав, що якщо буде син, то я обіцяю назвати Ісусом його в честь Христа. Таке було. Це було його ініціатива. В школі спочатку дивувалися, бо це одне ім'я було на всю Україну, а потім в школі звикли Ісус, Ісус, Назар... Хто не міг говорити, говорили «Назар», але він підростав і всі звикли, що це є звичайне ім'я. Потім почали дізнаватися, що не тільки в Україні, а і за кордоном є і спортсмени, носять це ім'я. Тобто це звичайне єврейське ім'я нині», – розповіла мама Ісуса Лариса.

Ісусу-Назару – 26 років і він боронить нашу країну на передовій. Через незвичне ім'я воїн має й відповідний позивний «Джезус».

«Ісус пішов, це був 16-й рік, йому було 18 років. В нього був вибір: чи закордон їхати, чи десь поступати і ми йому казали: «Просто, синку, прислухайся до свого серця, що в тебе є на серці». Він днів два напевно з нами так мовчав, а потім прийшов і каже: «Я вирішив іти воювати на схід, я йду на контракт. Дайте мені добро, значить, підтвердьте, бо треба було заяву таку підписати, що батьки дають згоду. І він пішов з 18-го року у десантно-штормові війська, розвідка», – пригадує мама. 

Зараз Ісус Коржов – командир розвідувальної роти.

До слова, це не єдиний син пані Лариси – тепер вона багатодітна мама, яка виховує аж семеро дітей.

Їхнє сімейство, як розповідає жінка, завжди було патріотичним. Відтак після початку повномасштабного вторгнення не могла лишатися вдома і старша донька Наталя.

«Наталя в мене, вона закінчила ковельський ліцей, повернулася і теж каже: «Мамо, я себе хочу десь реалізувати, війна почалась...». Я кажу: «Доця, у нас стоїть зараз сота бригада, волинська, хочеш можеш волонтером піти. Вона побула два місяці між хлопцями на кухні зранку до вечора, а потім прийшла і каже: «Ти знаєш, мамо, це моє, я без них уже не можу без хлопців. Я йду в воєнкомат». Прийняла присягу і поїхала з ними на схід і вже два роки вона там», – каже Лариса. 

Лариса Коржова зізнається, що серце крається через дітей, які служать у війську, та всі свої емоції вирішила спрямувати у волонтерство.

«Чесно скажу: сивію, плачу отут біля сіток, інколи стою плачу, але я стараюсь бути сильною, бо Бог мені дає те натхнення силу. Ну і мама, коли дітки на війні, вона автоматично стає волонтером і капеланом, бо вона молиться і просить, і допомагає. У мене нема чужих воїнів або чужих дітей», – зауважує жінка. 

Тож вдома у сім'ї Коржових діє своєрідний волонтерський осередок.

«За рахунок друзів і волонтерів, бо я маю волонтерів по всій Україні... Тут є люди, 10-20 людей, які в системі допомагають. Плюс залучаю школу, дуже багато допомагає школа нам, початкова школа – малюнками, старша школа – батьки, і до адміністрації нашої звертаємося, теж приходимо і кажемо, що якщо щось маєте, допоможіть, бо ми будемо бригадам... Монокуляри нам давали, носки, гігієну... Весь час я звертаюся тако до адміністрації. Тобто всі разом. Одна я не дам ради цьому, а разом всі скинулись і п'ять-вісім посилок ми можемо відправити по різних бригадах», – розповідає волинянка. 

Допомагають збирати посилки й молодші сини і доньки. На пошту жінка везе усе самотужки на триколісному велосипеді, який для цього спеціально подарував старший син Ісус.

За словами Лариси Коржової, зараз найактуальніша потреба для військових – сітки, тож плетуть їх з іншими небайдужими, не покладаючи рук. Сил, як каже жінка, не шкода, аби ж вони лише допомагали нашим воїнам.

«Ворог у нас забрав нашу красу, забрав наше здоров'я, але ворог ніколи не забере нашу гідність, нашу волю, нашу честь, тому що з нами Бог, розумієте. І Бог нам допоможе пройти цей шлях. Я, єдине, тільки кажу: «Боже, дай нам терпіння пройти оце все, об'єднатися, щоб ми не зневірилися, не засумнівалися», – каже Лариса Коржова, закликаючи усіх волинян гуртуватися й кожен на своєму місці шукати шляхи аби наближати перемогу України. 

Читайте також: 

• «Так, я баптист, так, я воюю, так, я вбивав», – історія 28-річного військового з Волині Миколи Мурмиля
• «Ані дощ, ані сніг, сонце чи мороз для мого сина не були перешкодою»: на Львівщині 13-річний школяр зібрав понад 2 мільйони гривень для ЗСУ