36 місяців у полоні: історія Миколи Мельника, який повернувся додому після тривалого терору

5 лютого 2025 року 150 українців, серед яких і 57-річний військовослужбовець Микола Мельник з Волині, повернулися з російського полону після понад 36 місяців жахливих випробувань. Микола, який служив в 14-й окремій механізованій бригаді, потрапив у полон під час боїв на Київщині в березні 2022 року. Після тривалого часу у ворожій тюрмі він нарешті повернувся додому.

Про воїна розповідає Суспільне.

«Вже тут мені не страшно вмерти»: експолонений волинянин про болісні спогади та повернення додому

Звільнений з полону волинянин Микола Мельник у госпіталі, квітень 2025. Суспільне Луцьк

Боїв на Київщині і полон

У 14 бригаді Микола Мельник служив у ремонтному взводі. До повномасштабної війни був на Луганщині, згодом бригада потрапила на ротацію на Рівненський полігон. Звідки військові у перший день вторгнення рушили на Житомирщину.

«Потім наш батальйон стояв під Бородянкою Київської області. О пів на другу ночі 16 березня ми виїхали на трасу Житомир-Київ. Тільки в’їхали в макарівський район — колона зупинилася... і закрилася мишеловка. Ми всі були під прицілом і нас зв’язали і закинули в машину», — пригадує волинянин.

Спершу Миколу Мельника і його побратимів повезли у брянське СІЗО, згодом перевели у тюрму в Тульській області, ще за день — у Володимирську колонію. У полоні над військовими, говорить боєць, знущалися і били.

«У мене зріст був 174, а вони зробили 170. До полону я важив майже сто кілограмів, а вийшов на обмін — 68 кілограмів. Одні кості були», — ділиться боєць.

36 місяців полону

Чоловік говорить, окрім побоїв полонені страждали від нестачі їжі: порції були мізерними, а раціон одноманітним. У якості покарання, могли позбавити вечері. Іноді українським військовим доводилося тамувати голод тим, що знайдуть у камері: «На перше подивишся – одна вода. Бувало, що лаврові листки їли, зубну пасту їли, щоб не так їсти хотілося, давали ту мойву, а там одні кості».

У російському полоні чоловік провів майже три роки. Суспільне Луцьк

За час перебування у Володимирській колонії Микола поміняв п'ять камер. У кожній тримали по 16 людей.

«Там була камера №32. Там проводили допити. Це жахіття було: крики, гвалти, вбивали, мордували... Я читав постійно святе Євангеліє. Дехто говорив: «Немає того Бога». А я кажу: «Є, він є, моліться».

Довгоочікуваний обмін

Після тривалого полону про обмін Микола дізнався, коли його та ще кількох бійців вивели з камери і наказали роздягнутися.

«Нас вивели з камери в коридор і почали одягати від трусів до майки у військову нашу форму і вже ми зрозуміли, що нас готують на обмін, — пригадує військовий. — До нас з третього барака привели п’ятьох чоловіків і потім ще одного, мало бути 22 людини на обмін, але вісім відсіяли, не повезло їм...».

Разом із Миколою 5 лютого в Україну повернулися 150 захисників.»Не вірилося, поки вже не приїхали українські журналісти. Вже тут мені не страшно вмерти, я вже вдома, сім’я діждалася мене», — додав волинянин.