«Я навіть свою донечку не можу підняти на руки»: історія важкопораненого воїна з волинської бригади
Командир механізованих підрозділів 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого Дмитро Логвинюк досі не прийняв вирок лікарів «непридатний до військової служби».
Капітан Збройних сил України Дмитро Логвинюк отримав поранення наприкінці червня в селі Берестове на Донеччині, - пише ТСН.
«Коли мені сказали, що я непридатний, я вийшов з кабінету, сів і задумався: що робити далі? Адже я нічого більше не вмію робити», – зізнається Дмитро.
«Удар, спалах. Різко все потемніло. Відчув, як запекло в грудях. Мені осколок попав біля плеча, збоку. Я почув, як пурхає повітря з грудей, була пробита легеня, почала бризкати кров. Я впав на коліно, почав кричати, склалося враження, що мені відірвало руку. До мене вибіг мій командир взводу Андрій. Він затягнув мене в підвал, надав першу домедичну допомогу та викликав по рації медиків», – розповідає свою історію Дмитро.
Загалом хлопець отримав множинні осколкові ураження. Окрім легені, була ще пошкоджена печінка, роздроблене передпліччя. Весь цей час Дмитро проходить лікування, переніс вже кілька операцій, пройшов тривалий курс реабілітації. Але рука й досі не працює.
«Звичайно, я радий, що вона в мене залишилася. Але поки що не розумію, чим можу займатися в цивільному житті. Я навіть свою доньку не можу на руки підняти, – зізнається військовий. – Я пішов до армії свідомо. Хотів будувати свою карʼєру в Збройних силах. А тепер все?»
Дмитро Логвинюк з тих бійців, які вважаються гордістю ЗСУ. 2015 року, коли на сході вже почалися військові дії, він свідомо вступив до Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Отримав професію командира механізованих підрозділів і бачив себе тільки у війську.
«Тепер виходить, що через тих собак для мене все скінчилося? – військовослужбовець не стримує злості. – Я вже переглядав оголошення про роботу. Єдине, що я можу робити зараз, це піти десь в охорону. Але ж я не для того здобував освіту, отримав офіцерське звання, щоб сидіти десь на складі».
Зараз Дмитро на етапі оформлення документів. Чекає на висновок лікарів про інвалідність. Але таким себе не вважає. І щиро сподівається, що держава подбає про таких бійців, як він, та знайде для них місце в армії.
«Нехай не на бойових позиціях. Я ж розумію, що там я мало користі принесу хлопцям. Але ж я можу викладати військову справу. В мене є бойовий досвід. Тому сподіваюся, що ще трохи послужу», – каже Дмитро.
Читайте також:
- «Наші Збройні сили на дві голови вищі»: командир волинської бригади розповів про ситуацію на фронті
- «Бігли сльози з очей, коли вперше побачив, як наша молодь гуляє»: багатодітній батько добровольцем захищав Україну
- Пекло під Бахмутом, ампутація руки та протез у США: історія військового з волинської бригади
- Волинянин за прикладом сина приєднався до «Гвардії наступу»
- Захищав Бучу на протезах: історія полеглого Героя з волинської бригади
Будь в курсі усіх новин
