«Дітей вчили зневажати українську мову і все українське»: студент, який навчається у Луцьку, розповів про навчання в окупації

Суспільному хлопець розповів про те, як школярі проходили фільтрацію, як його батька змушували йти служити на бік Росії і як виїздили з окупації.

Життя і навчання в окупації

Сергій Рожков народився в шахтарському місті Моспине на Донеччині, там навчався у молодшій школі. Після окупації, каже Сергій, у навчальному закладі дітей вчили зневажати українську мову і все українське. Це стало поштовхом до того, щоб сім’я виїхала на підконтрольну Україні територію у село Темрюк Маріупольського району.

Матір влаштувалася у місцевий магазин, батько — токарем на завод «Азовсталь».

«24 лютого мама якраз всі речі збирала, документи і якраз обдумувала, що далі робити. У нас тоді провели один-єдиний урок онлайн — історії. Тоді я був один-єдиний на історію України, — пригадує Сергій. — Ми тоді з вчителькою обговорювали День Незалежності України». 

З 1 березня у селі зникли світло і зв'язок. Єдиним джерелом інформації, каже хлопець, було радіо в батьковій машині. Звідти родина дізналася про події в Бучі. Місцеві, каже Сергій, розділилися на тих, хто підтримував окупантів, і тих, хто хотів виїхати з окупації.

«Всіх дітей змушували навчалися за їхню освітою. А хто відмовлявся — погрожували, що відберуть батьківські права. Довелося ходити в школу. Такий дуже неприємний період, бо йти до школи доводилося під звуки вибухів. Окупанти так вирішили, що діти мусять ходити в школу, коли йдуть бойові дії», — додає хлопець.

Фільтрація школярів і дорослих

У школі в селі Темрюк одного дня зібрали учнів усіх старших класів і повели на фільтрацію. Її проводили в селищі Нікольське у приміщенні поліції. Разом з учнями окупанти також перевіряли їх батьків і вчителів.

«Найперше пішли дорослі. Там робили знімки, відбитки пальців. Хлопців обов'язково перевіряли на татуювання. Ми всі повністю роздягалися. Там один окупант був шокований, що я з Моспина. Бо ДНРівці прекрасно знають, що Моспине окуповане з 2014 року. І він так спитав: Як ти тут очутілся?» — розповідає Сергій.

Батькові хлопця, якому на той момент було майже 40 років, під час фільтрації наказали ставати до лав солдатів так званої «ДНР». Чоловіку на збори дали п'ять днів.

«Тато мій повернувся додому, для нас це величезний шок був. Ми швиденько зібрали речі і вирішили виїжджати. У більшості блокпостах були саме чеченці, їм було байдуже з Донецька, чи з Маріуполя», — пригадує студент.

Дорогою до Запоріжжя родина подолала не один блокпост. Деякі ділянки довелося об'їжджати через бойові дії.

Життя на Чернігівщині й у Луцьку

Із Запоріжжя рожина Рожкови поїхали на Чернігівщину, до друзів батька. У місті Бахмач придбали хату, батьки знайшли нову роботу, а Сергій поїхав у Луцьк.

«Я дуже вдячний батькам, що вони обрали Україну. У мене прадід був з Миколаївщини. Він через Голодомор був вимушений йти пішки з Миколаєва в Донецьк, аби знайти собі роботу і вижити якось. У нього якраз було прізвище Рожко, а потів написали не Рожко, а Рожков. Тобто в мене зараз зросійщене прізвище», — розповів Сергій і поділився, що хоче змінити прізвище.

Нині хлопець навчається на третьому курсі факультету політології волинського університету, у виші знайшов багато друзів. Зі слів Сергія, у майбутньому він хоче займатися просвітницькою діяльністю на Донеччині, щоб привернути людей до проукраїнської позиції.

Читайте також: 

• «Поранення було в ногу, а я просив лікарку, щоб не різала мені нові штани»: 20-річний боєць 100 омбр розповів про службу у війську
• Обрала Україну та Волинь: історія переселенки, яка відмовилася від міністерської посади в «ДНР»
• Відспівали у храмі, де кілька місяців тому вінчалася: історія жінки-воїна, яка народилася на Донбасі, а вічний спокій знайшла на Волині