Його ім’ям назвали вино в Ізраїлі: дивовижна історія життя і смерті легендарного танкіста з Волині
Костянтин Мрочко - легендарний танкіст із Благодатного на Волині. Він пішов захищати Батьківщину одним з перших, вивів колону танків по мінних полях 8 років тому та зупинив ворожу колону на Київщині у 22-му.
Один з тих, хто так любив Україну, що не побоявся віддати за неї своє життя. Як рідні Героя переживають цю болючу втрату і що змушує їх жити далі, - у сюжеті 12 каналу.
Алла Мрочко, втратила на війні сина: «Я, навіть, знаєте, боюсь згадувати. Бо якось так це тяжко. Може я навчуся з часом згадувати ті події. А зараз якось все надіюся, що мій Костя повернеться разом зусіма, коли буде перемога», - ділиться жінка.
Кожна розмова про свого сина Аллі Мрочко дається важко і боляче. Серце обливається кров’ю, бо тепер побачити і поговорити з ним матір може лиш дивлячись на фото. Попри біль втрати, жінка розповідає про свого Героя, бо переконана: наші рідні поруч з нами, поки про них пам’ятають.
«Я його просила синок, не йди. Як ми будемо без тебе, що ми маємо робити. Але він сказав: мама, я потрібен там, мене хлопці вже чекають», - розповідає жінка.
Ці слова на початку повномасштабного вторгнення 38-річний Костянтин сказав мамівже вдруге. Що таке війна родина Мрочків дізналася ще 2014-му році. Тоді син одним з перших пішов боронити країну від загарбників. Костянтин Мрочко - той самий легендарний танкіст, який ризикуючи життям, по замінованому полю вивів колону танків з Дебальцевого.
«Коли вони вибиралися з того оточення, то не було кудою, одна дорога - мінне поле. Були і люди, і військові. І тоді хлопці прийняли рішення, сказали, що вони підуть помінному полю. Підуть перші», - пригадує Алла Мрочко.
Після двох років танкових боїв на Донбасі боєць потребував реабілітації. Відновлюватися поїхав на Синай, а після в Ізраїль. Там залишився, знайшов справжніх друзів та улюблену справу. На органічній фермі, де працювали разом з друзями -господарювали, будували, вирощували чимало культур та виноград.
«Щоб не сумувати, він працював. Йому, коли було важко, він старався працювати», - ділиться мати Героя.
Приїзд сина додому, після чотирьох років розлуки, - один з найщасливіших моментів у житті.
«Ми потім пішли всі до річки, раділи. Це був такий самий щасливий період в нашому житті», - пригадує жінка.
Восени 22-го він мав повернутися в Ізраїль, аби зібрати врожай з виноградника, який закладали усі гуртом. Завадила війна. Тепер друзі приїдуть до України на Волинь, із вином, яке назвали на його честь свого друга «Костя».
«Костя мріяв, що вони всі побувають тут, в Україні. Він казав: ви приїдете, подивитесь, яка вона багата природою», - додає волинянка.
І за її Незалежність патріот, нині Герой України посмертно, віддав своє життя. Це сталося восьмого березня 2022-го під час танкового бою під Макаровом на Київщині.
«Я кожен ранок, коли просиналася і сідала на ліжко. Думала, що то мені все приснилося. Це мені приснилося. Бужу чоловіка, кажу слухай то мені приснилося? Так паро місяців було зі мною. Потім по трошки почало вже доходити, що це правда», - ділиться наболілим мати Героя.
Не хотіла вірити у те, що Кості немає і його рідна сестра Галина. Допоки не побувалана місці тієї страшної битви.
«Коли я побувала на цьому місці, побачила, в якому стані той танк, я зрозуміла, якщо навіть, тішила себе якимось думками, що він у полоні, можливо, живий. То я зрозуміла, що нереально було вижити. Тільки в одному випадку: коли б побратими його врятували», - розповіла Галина Ромашко.
Це був нерівний бій, у якому він разом з товаришами здійснили диво - зупинили танковий наступ ворога. Двоє членів екіпажу змогли врятуватися. Костя, на жаль, не встиг. Російська ракета влучила у танк, коли він був всередині. Не залишилося майже нічого.
«Тіла немає, є невеличка частина тазобедреної кістки. Слідча сказала, що у морзі взяли ДНК, але вивести вони його не змогли, бо не вистачає білкового матеріалу для цього. Все розсипалось на попіл просто», - зазначила сестра Героя.
Усі рештки, які знайшли на полі бою, - помістили у ящик за портретом. Після результатів надскладних тестів, рідні хочуть похоронити бодай цю його маленьку частинку.
«Я розумію, що ми маємо жити далі заради того, що вони полягли за нас. Ми маємо продовжувати це життя, якби важко не було. А молитва, молитва допомагає триматися», - додає Алла Мрочко.
А ще змушує триматися внук, син Кості 14-річний Василько, у якого війна забрала тата.
«Як мені шкода тих матерів, у яких був єдиний син і нема нікого більше. Я часто думаю про них, я їх не знаю. Але думаю: Боже, яке щастя, в мене є внук. В мене донечка ще є, а в декого був єдиний син», - додає згорьована мати.
Попри цю гірку втрату, жінка не припиняє допомагати військовим. Цим вона наближає перемогу та продовжує місію свого сина!
«Я точно знала, що я буду допомагати так, як у 14-му було. Я буду з хлопцями до кінця, душою своєю, серцем. Навіть, я не думала що так буде, що Кості не стане, а я буду далі. Тому що в один момент, я відчула, що вони всі мої і всі наші. Вони всі за нас і ми не можемо по-іншому поступати. Ми не можемо їх покинути, ми маємо бути з ними», - підсумувала жінка.
Читайте також:
- Про обставини загибелі сина мати дізналась з газети: Герой України Роман Марценюк не дожив до 30-ти два місяці
- З перших днів захищав Україну: історія загиблого воїна з Волині
- «Я цю чорну хустку не зніму до кінця війни», – мати загиблого Героя України з Волині Костянтина Мрочка
Будь в курсі усіх новин
