З Лисичанська до Луцька: історія медика, який лікував людей у Чорнобилі й десятиліттями рятував зір

Своїми спогадами чоловік поділився з Суспільним.

Віктор Щерблюк розповів, що медичну освіту здобув у Луганську, 50 років пропрацював хірургом-офтальмологом в місцевій лікарні. У липні 1986 року прийшла «рознарядка», що потрібно їхати в Чорнобильську зону. Формували Луганський загін медиків.

«Мені на той час було 36 років, мав двох доньок. Зі мною працювали молоді жінки лікарками, тому вибір впав на мене. Нас тоді поїхало 43 лікарі і 21 медсестра», — каже Віктор Щербак.

Їхали на Харків, а тоді на Київ, потім у районний центр Поліське. Там була новозбудована лікарня на 320 ліжкомісць, а залишилось працювати 3 лікарі — головний лікар і 2 терапевти. У самому районному центрі жили сім'ї, де виховували по 5-6 дітей, а медичної допомоги не було, пригадує Віктор Щербак.

«Ми коли приїхали туди, був ранковий туман і всі вийшли з автобуса і дивимося, як хлопці в військовій формі знімають шар землі, на штик лопати. Ми були подивовані з цього, а потім нам розповіли, що це робили, щоб зменшити рівень радіації», — пригадує чоловік.

Після приїзду з медиків одразу сформували кілька бригад для роботи у стаціонарі, поліклініці та на виїздах. Надавали медичну допомогу не лише місцевому населенню, а й військовим, які працювали над ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, — говорить чоловік, — планові операції не проводили, лише надавали ургентну допомогу.

Працювали вахтовим методом — тиждень через тиждень по 16 годин на день і так півтора місяця.

«Саме страшне було те, що у відділені було багато дітей і у дітей були часті носові кровотечі. У багатьох пацієнтів відчувалось пирхота в горлі, смак металу в роті, набряки, свербіж шкіри, повік, як радіаційний кон'юнктивіт», — розповідає медик.

Після повернення з Чорнобильської зони лікар має другу групу інвалідності. Нині на пенсії. Каже, що дуже сумує за рідним домом, але радіє, що не залишився жити в окупації.

Віктор Щербак каже, що спогадом на все життя про роботу у Поліському залишилось те, що довелось жінці після кесарського розтину робити пряме переливання крові, вона багато втратила своєї під час операції, а запасів у лікарні не було. У породіллі та лікаря виявилась перша негативна. Він став донором, а новонародженого сина жінка також назвала Віктором.

Читайте також:

• «Я не біженець, я тимчасово відсутній вдома»: історія студента-музиканта з Харкова про втрату й новий початок
• «Мій внутрішній світ залишився там, на руїнах»: відверта розмова з переселенкою з Покровська
• «Чеченці заходили до кожної хати, а школярі проходили фільтрацію»: історія студента-переселенця з Донеччини, який знайшов прихисток на Волині