З третьої спроби вдалося прорватися: військова з дітьми пройшла 46 російських блокпостів і знайшла прихисток на Волині

Ще на початку повномасштабного вторгнення – у березні 2022 року – Збройні сили України втратили контроль над обласним центром – Херсоном. Тоді окупанти дуже швидко зайняли практично всю територію області, – пише Вісник.

Чоловік на фронті захищає Україну

Катерині виділили у гуртожитку двокімнатну квартиру. На стіні в одній кімнаті – синьо-жовтий український прапор.

«Нас дуже добре прийняли на Волині, – розповідає Катерина. – Я сюди приїхала у травні 2022-го. Нас спочатку прихистили у гуртожитку Луцького педагогічного коледжу. А в лютому цього року запропонували переселитися у Тростянець. За проживання ми нічого не платимо, все – за кошти Ківерцівської громади. Нам тут комфортно й тепло. Сердечно дякую за допомогу й підтримку волинянам. Я вже переконалася, які у вас щирі й привітні люди. Облаштовуємо свій побут, килимки купила, замовила карнизи і повісила штори». 

Найбільше подобається на Волині дітям. Якщо вони задоволені, то й мама щаслива. Син Саша ходить у садочок в Тростянці, а дочка Ангеліна – школярка. У Катерини – це другий шлюб, чоловік Богдан – військовий, зараз воює на передовій.

Катерина за фахом – агроном, друга освіта – педагогічна, вчителька біології й хімії. Окрім цього, жінка ще має й військову спеціальність, вона офіцер – чотири з половиною роки служила у морській піхоті в Миколаєві.

Жінка майже три місяці прожила під російською окупацією. Але добре розуміла, що треба якось звідти вириватися. Адже будь-якої хвилини окупанти можуть прийти за нею, знайдеться зрадник, який донесе кацапам, що Катерина – український офіцер. Тільки з третьої спроби їм таки вдалося прорватися. Якраз перед цим окупанти розстріляли колону біженців, де їхали жінки й діти.

Офіцерську куртку заховала серед дитячих речей

«Тоді не було ніякого «зеленого коридору», – пригадує Катерина. – Я везла дітей на свій страх і ризик. Не знала, чи вдасться нам вибратися живими. З нами була ще одна сім’я з дитиною. На машині на лобовому склі і з усіх боків прикріпили таблички з написами російською мовою «Дети» і білі стрічки. Щоб показати, що ми мирні люди і немає ніякої загрози для озброєних солдатів. Свою офіцерську куртку з шевронами молодшого лейтенанта заховала серед дитячих речей. Тоді навіть не задумувалася, наскільки це небезпечно. А що було б, якби російські солдати знайшли?»

Виїжджали через село Давидів Брід, довелося пройти через 46 російських блокпостів! Ніколи не знаєш, що надумають окупанти. Люди збиралися і вирушали колоною на своїх машинах. Відразу з’їжджали на узбіччя, коли йшла російська військова техніка. Якщо хтось не встиг, то вони не зупинялися, а розчавлювали машину разом з людьми.

«Тоді доньці Ангеліні було сім років. Я її готувала й багато разів повторювала: «Твоя мама ніколи не служила в українській армії, добре запам’ятай, і батька в тебе немає», – продовжує моя співрозмовниця. – А росіяни наставляли на дітей автомати й запитували: «Гдє твой отєц? Гдє твой отєц?» Ангеліна їм вперто повторювала: «Нєт у мєня отца».

Катерина розповідає, що їх врятувало те, що у неї було свідоцтво про розлучення після першого шлюбу. І показувала окупантам на кожному блокпосту цей документ.

«Ми не повинні мовчати і не повинні боятися розповідати про окупантів та їхні звірства, – наголошує ця мужня жінка, якій вдалося вирватися з «руского міра» і врятувати своїх діток. – Весь світ має знати, що відбувається в нашій країні. А то вони вже стали забувати.

Читайте також:

• Двічі тікали від війни: сім'я переселенців з Маріуполя отримала житло на Волині
• Війна змусила двічі покидати свій дім: історія переселенки з Донеччини, яка вчить волинянок фітнесу
• «Головне – не падати духом»: двічі переселенка з Луганщини виготовляє у Луцьку натуральні льодяники