«За себе він не боявся, а переживав за інших»: спогади про Героя з Волині Михайла Деркача

У Великій Яблуньці на Волині знову лунали траурні мелодії духового оркестру та плач рідних, які прощалися із ще одним українським Захисником – 34-річним Михайлом Деркачем – сином, батьком, братом та чоловіком. З перших днів повномасштабного вторгнення московитів на нашу землю він пішов її боронити разом із братом.
Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба».
З’явився на світ Михайло в Оконську, де у свій час працювали його батьки – Юрій Михайлович і Ганна Петрівна, нині вони пенсіонери. Згодом родина проживала на малій батьківщині батька – у Загорівці, а коли старшій дочці Ірині потрібно було йти до першого класу – перебралися в новозбудований будинок у Великій Яблуньці. Там і мешкали, діждавшись ще одного сина Олександра.
– Вчився Михайло непогано, цікавився технікою, допомагав батькам по господарству, – розповідає зі сльозами на очах сестра полеглого Героя пані Ірина. – Після школи спершу навчався у Колках на водія-механіка, а потім здобув фах технолога в Горохівському сільськогосподарському технікумі.
Коли працював на луцькому заводі «Кромберг енд Шуберт», познайомився зі своєю майбутньою дружиною Валентиною. Потім деякий час їздив на заробітки до Польщі. Ще трохи робив у Маневицькому держлісгоспі. Коли в подружжя народився син Юрій, вони ще проживали у Великій Яблуньці, а вже потім переїхали на малу батьківщину дружини в с. Байківці Голобської громади Ковельського району.
– Строкову службу Михайло не проходив, бо мав певні проблеми зі здоров’ям. Але 16 березня 2022 року разом із нашим молодшим братом Олександром добровільно зголосився стати на захист України, з’явившись до Першого відділу Камінь-Каширського РТЦК та СП в Маневичах. Казав, що не буде ховатися, адже живемо у селі і люди бачать, хто де є, – продовжує сестра Ірина.
– У липні того ж року Олександр отримав осколкові поранення і нині перебуває вдома на реабілітації. А Михайло продовжував служити в 68-ій окремій єгерській бригаді ім. Олекси Довбуша. Від початку і до липня цього року їхній підрозділ, де він був простим піхотинцем, стояв на Донеччині. А останнім часом їх перемістили на межу Харківської та Луганської областей і Михайло став водієм БТР-4 «Буцефал».
Його донька Вікторія народилась через місяць після того, як її тато пішов воювати. Коли ж він перший раз прийшов у відпустку в січні цього року, то не зміг її побачити та пригорнути, бо дружина перебувала з нею в лікарні. І вперше потримав на руках свою кровиночку та побув із семирічним Юрою, коли кілька днів пробув вдома у липні під час ротації.
– Намагався щодня дзвонити до батьків, і завжди казав, що у нього все добре. А щоб зателефонувати, щоразу йшов за кілометр, аби зловити сигнал. Якщо питали про війну, відразу змінював тему і розпитував, що нового в селі, як родина, господарство, – пригадує пані Ірина. – Побратими, що приїхали на похорони Михайла, розповіли, як він загинув. Вони були на завданні і мали повертатися. Тільки рушили – відбулось пряме попадання ракети в моторний відсік. З ним було ще двоє – командир і кулеметник, але вони залишилися живими.
– Після того, як зі звичайного бійця став водієм, легше йому не стало, бо збільшилась відповідальність і за техніку, і за людей. За себе він не боявся, а переживав за інших. Це і розповіли нам його побратими. Та і за нас всіх теж дуже переживав, і за нас всіх віддав своє молоде життя… – каже згорьований батько Героя Юрій Михайлович.
В останню земну дорогу Михайла проводжали усім миром. Відспівали Воїна у Свято-Хресто-Воздвиженському храмі. На кладовищі слова подяки та підтримки рідним виголосили благочинний Оконської округи прот. Іоанн Сонюк, заступник Маневицького селищного голови Володимир Фурманчук.
Грамоту пошани та скорботи дружині загиблого вручив офіцер відділу рекрутингу та комплектування Першого відділу Камінь-Каширського РТЦК та СП капітан Віталій Корець. Один із побратимів Михайла передав дружині Берет росомахи – головний убір, який є традиційним символом 63- ої єгерської бригади.
Щирі співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять і шана Герою!
Сергій ГУСЕНКО
Читайте також:
- Загинув, так і не побачивши народження найменшого сина: спогади вдови про загиблого бійця з Волині Валерія Левчука
- Авто подружжя натрапило на міну - Микола загинув, Катерина – дивом вижила: захиснику з Волині назавжди 26 років
- Назавжди 51: Герой з Волині Сергій Хом'як понад рік вважався зниклим безвісти