Історія волинянина Олександра Пущала, який загинув рятуючи побратимів

На четвертий день після свого дня народження на фронті загинув 31-річний прикордонник з Волині Олександр Пущало, який пішов добровольцем захищати Україну та прикрив собою побратимів під час мінометного обстрілу на Луганщині.

Він був звичайним молодим чоловіком, який обожнював своїх донечок, кохав дружину, будував райдужні плани на майбутнє й, мабуть, ніколи не вважав себе героєм. Та, коли на рідну землю посунула російська орда, не роздумуючи, пішов її захищати. Телефонуючи з «нуля» вночі мамі, ніколи не скаржився, не нарікав на долю, казав лише дві короткі фрази: «Усе добре, я - живий»…

Мешканець міста гірників Олександр Пущало народився в родині паяльниці заводу спеціального технологічного обладнання Галини Феодосіївни й гірника підземного забою шахти «Великомостівська», що на Львівщині, Володимира Леонтійовича 4 вересня 1992 року, коли його братові по матері Сергію виповнилося 12 років.

Загинув через чотири дні після дня народження: історія волинянина Олександра Пущала, який прикрив собою
побратимів

За словами пані Галини, менший син з дитинства зростав компанійським, веселим, душевним, чемним, життєрадісним та добросердечним хлопчиком. У нього завжди було чимало друзів, з якими залюбки ганяв футбольний м’яч, займався спортом.

Досягши відповідного віку, він став першокласником ЗОШ №12 (нині - ліцей №6), звідки після закінчення дев’яти класів пішов здобувати професію підземного електрослюсаря у ВПУ в Будятичах, яке нині перейменоване на Центр профтехосвіти.

Там же Сашко отримав ще й спеціальність техніка- механіка. По закінченню училища юнак став студентом Дніпропетровського гірничого університету. Закінчивши там чотири курси, перевівся на заочне відділення й пішов працювати підземним електрослюсарем на шахту «Бужанська», а через якийсь час став головним механіком копальні.

У 2015 році Олександра призвали в армію. Після прийняття присяги в Києві молодого воїна направили у військову частину 3061 НГУ, яка заходилась в Черкасах На той час там процвітала «дідівщина», в результаті якої Саша опинився у госпіталі. Після курсу тривалого лікування його комісували, й він повернувся додому.

Родина завжди була на першому плані

Наступного року на життєвій стежині 23-річного юнака зустрілася дівчина Таня, яку він покохав усім серцем. Познайомились вони у друзів, коли дівчина приїхала в рідне місто з Рівного, де вчилася у технікумі. 25 листопада 2016 року закохані побралися. Через рік у них народилася донечка, яку молоді батьки назвали Катрусею, а ще через два роки на світ з’явилася ще одна дівчинка – Сашенька.

«Саша був безподібним татком. Своїх донечок він не те, що обожнював, а просто боготворив. Як кажуть, ладен був дістати для них зірку з неба, без заперечень виконував усі їхні прохання та забаганки. Для нього родина завжди була на першому плані. Мешкали вони у приватному будинку разом із моїм колишнім чоловіком (помер у 2021 році), і син завжди старався зробити все для того, щоб його діти та дружина почувалися затишно й комфортно», - зі сльозами розповідає мама загиблого Героя.

Усе у цій родині було б гаразд, якби на світанку 24 лютого 2022 року Україна не прокинулася б від вибухів руських ракет та бомб… Почалася велика війна…

Постійно «кочував» по заставах

Олександр Пущало не став чекати, доки йому пришлють повістку, - 2 березня 2022 року пішов на війну добровольцем. Спочатку його направили на службу у прикордонну заставу в селі Морозовичі, а через якийсь час перевели в 6-й Волинський прикордонний загін до Луцька. Потім була служба на прикордонних пунктах у Черкасах, Шацьку, «Пулемець» та «Доманове».

«У квітні, коли Саша першого разу перебував у Черкасах, він отримав травму плеча – на нього впало важке дерево. Тож його поклали в лікарню, де прооперували, вставивши у плече пластину на шарнірах. Потім на місяць відпустили додому, звідки він періодично їздив на обстеження до Львова – в госпіталь прикордонників. Коли ж трохи підлікувався, знову повернувся до своїх побратимів», - згадує Галина Феодосіївна.

А 8 липня Олександр був зачислений на посаду інспектора прикордонної служби 3-ї категорії - помічником гранатометника 1-го відділення інспекторів 2-ї застави 3-го відділу 3-ї прикордонної комендатури швидкого реагування 15-го мобільного загону «Сталевий кордон», підпорядкованого на той час командиру оперативно-тактичного угрупування «Соледар», в яке входила 68 ОЄБр («Росомахи») імені Олекси Довбуша.

Загинув, прикриваючи побратимів

За оперативною інформацією, вже у березні 2022 року єгері мужньо зустріли ворога на підступах до Вугледара. П'ятнадцять місяців вони тримали оборону на цьому напрямку, стримуючи переважаючі сили агресора. Завдячуючи їхнім зусиллям, у червні 2023 року було звільнено село Благодатне на Донеччині. Влітку 2023 року, в результаті успішних штурмових дій, «росомахи» звільнили Надію та Новоєгорівку на Луганщині, відновивши контроль над частиною української території на Куп'янсько-Лиманському напрямку. Причому, «Росомахи» відзначилися не лише обороною, а й успішними наступальними операціями. Використовуючи тактику, що базується на високій мобільності, маневреності та вогневій потужності, бійці бригади змушували ворога ганебно втікати з поля бою. Їхня відвага та професіоналізм відзначені численними нагородами й подяками.

«За поясненням командира групи в документах, які я отримала після загибелі сина, 7-го вересня 2023 року о 20-й годині вечора Олександр разом із групою побратимів відправився на виконання бойового завдання на вогневій позиції 2-го єгерського батальйону «Вольво» 68-ї окремої єгерської бригади в районі села Нововодяне Сватівського району Луганської області. Близько 9-ї ранку наступного дня російські окупанти розпочали атаку на позиції «Росомах» із мінометного обстрілу. В результаті цього, кілька побратимів Саші були поранені, а сам він, попри бронежилет та кевларовий шолом, отримав поранення, несумісні з життям: тіло сина буквально розтрощило на шматки…», - ділиться своїм душевним болем пані Галина.

Згодом хлопці, з якими служив Олександр, розповіли матері, що він загинув, прикриваючи своїх побратимів.

Похоронений Олександр на Алеї Героїв в районі 2-ї шахти. Посмертно йому присвоєно звання молодшого сержанта. Крім того, указом Президента України за особисту мужність та самовіддані дії, виявленні у захисті державного суверенітету й цілісності України, вірність військовій присязі молодший сержант Олександр Пущало посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Нагороду мамі Героя вручили 25 травня 2024 року у храмі великомученика Юрія Переможця у Луцьку. Також рішенням сесії Нововолинської міськради загиблому Герою надано статус «Почесний громадянин мста».