Заручився з коханою за кілька місяців до загибелі: на Волині попрощалися із 25-річним Героєм Андрієм Федоруком

Воїн загинув 6 листопада 2024 року, виконуючи бойове завдання на Запорізькому напрямку, - повідомляє Наш край медіа.

Його 80-річна бабуся Ліда стала своїм онукам Андрію та Вадиму ще й за матір. Перемішуючи спогади зі сльозами, жінка розповіла про коротке життя свого старшого внука.

Андрій народився 10 грудня 1998 року. Тут здобув середню освіту у Щуринській загальноосвітній школі. Згодом у Луцьку освоював улюблену ще з дитинства професію, однак працювати пішов на завод «Кромберг енд Шуберт», де й працював всі ці роки. Хоча й молодий був, але працьовитий, привчений з дитинства до порядку та пунктуальності. Тож робота йому давалася легко, приносила і зарплату, і задоволення. Бабуся не мала підстав скаржитися на хлопця, бо не засмучував її поганими вчинками, не був шибеником. Старався, щоб зробити щось до оселі, облаштували свердловину, провели воду, придбали пральну машину-автомат.

Два роки тому Андрій отримав повістку і пішов виконувати свій громадянський обов’язок.

Служив на Запорізькому напрямку. «Андрійко завжди казав, що у нього все добре, ніколи мені ні на що не скаржився. З ним разом служили й односельчани, а капеланом у нього був настоятель нашого храму, отець Михайло, то хвалив його, казав, що з такими хлопцями можна воювати. Трохи більше двох місяців тому Андрійко був у відпустці, сказав, що хоче одружуватися, заручився з дівчиною, - бабуся дістає смартфон і показує фото щасливих наречених. - Дитино ж моя, дитино, хіба думала я, що не побачу тебе більше живим...»

6 листопада 2024 року 25-річний Андрій Федорук отримав бойове поранення, несумісне з життям.

Зустрічали Героя у центрі громади, в Доросинях, де відбулася громадська панахида. Далі траурний кортеж попрямував у Щурин, де односельчани коридором шани навколішки стрічали Героя.

Віддати шану полеглому захиснику прийшли його рідні, близькі, друзі, однокласники, вчителі, знайомі. Приїхав батько, теж Андрій і теж захисник України. Приїхала кохана дівчина Олена, якій під час останньої відпустки хлопець запропонував свою руку та серце...

Приїхали бойові побратими, один з яких, Микола, розповів, що Федя (позивний Андрія Федорука) загинув від скиду ворожого дрона.

«Ми рік служили разом. Приютне, Гуляйполе... Мені важко говорити, бо досі не віриться... Ми ж були два місяці в одній норі. І міномети, міномети, постійні обстріли. Він справді Герой. Він не боявся, сміливо йшов на завдання. Досі не можу повірити... Коли я на Волині на реабілітації був, то приїжджав до нього сюди, в село, як він був у відпустці... Розповідав, що їх перевели у резерв, на нуль уже не ходять. Я й сам побачив, що Андрій поправився, став солідним. Я й був спокійний за нього. А вчора хлопці прислали повідомлення, що Андрійка немає. В голові не вкладається... Дуже, дуже жаль...»

Відспівали Андрія Федорука у місцевому храмі. Свою промову над тілом Героя священник Андрій Миронюк присвятив темі свідомості у світлі християнського вчення.

Поховали Андрія з військовими почестями на кладовищі у рідному селі.

Капелан Михайло Федиш, який служив з Андрієм в одному батальйоні, у своїй промові сказав: «Якщо ви не бачили Героїв, то подивіться на нього. Це справжній Герой нашої неньки-України. Коли він позаминулого разу виходив з надзвичайно важкої ситуації, ми відправили його на реабілітацію. Він повернувся дуже швидко: «Я готовий іти в бій». Я пропонував йому відпочити ще день-два, але вже наступного дня Андрійко пішов на завдання. І цей бій став для нього останнім. Багато хто знає Андрійка сором'язливим, спокійним, але наш Андрій Андрійович до останнього подиху захищав кожного з нас. Хочу, щоб ми завжди це пам'ятали і в своїх молитвах завжди згадували нашого Героя».