«Труну не відкривали, тож рідні навіть не змогли попрощатися з Героєм»: спогади про захисника з Волині

Одразу після повномасштабного вторгнення, 25 лютого, Сергій покинув роботу в Польщі і чимдуж примчав рятувати рідну Батьківщину, - пише газета Полісся.

«А хто, як не я?»

Він постукав у двері свого будинку вдосвіта, коли сім’я ще спала. Небагатослівний і рішучий похапцем зібрав речі в рюкзак і промовив «я йду воювати». Миті обірваного ненависною війною щастя від тодішньої короткої зустрічі із чоловіком сьогодні згадує дружина Сергія Галина. Вражена непоправним горем жінка вірить, що її найдорожчий тепер у небесному війську знайде вічний спокій. Вона не хотіла його відпускати у жерло війни, проте на зміну його рішення годі було сподіватись. Сергій не сприймав вмовляння, бо в його очах кипіла люта ненависть до ворогів. «А хто, як не я», так завжди він говорив, коли тема заходила про звільнення зі служби. Силкуючись, Галина тамує біль, бо попри гіркоту втрати треба жити заради доньки, єдиної улюблениці свого вже покійного татка.

- Тепер про Сергія нагадуватимуть квіти на клумбах, декоративні дерева, які він так любив висаджувати і доглядав самотужки біля хати, - розповідає Галина про здібності свого господаря. - Ми купили будинок приблизно вісім років тому. Сергій добудував його, окультурили подвір’я та мали багато планів на життя. Він був старанний і хотів усього досягти самостійно. Чоловік не проходив строкову службу та за станом здоров’я міг не йти до війська. Але про це мова навіть не йшлася. Останній раз ми бачилися наживо за місяць до загибелі. У день свого народження отримав відпустку і ми в сімейному колі відзначили свято. Він ніколи не розповідав мені про якісь військові моменти, натомість на запитання «як воно там?» Сергій відказував, що все гаразд і все буде добре. Перед тим, як вирушити на позиції, він подзвонив. Спокійним голосом промовив, що йде на два дні на завдання. Втім, на превелике горе, це завдання було для нього фатальним. Життя мого чоловіка перервав танковий обстріл противника. Через те, що тіло занадто понівечене, труну не відкривали, тож рідні навіть не змогли попрощатися з ним, - каже пані Галина.

Був наставником і порадником

Сергій був найстаршим у п’ятидітній сім’ї, тож перейняв обов’язки охоронця та наставника для молодших братів і єдиної сестри Марії, яка не оговтується від важкої втрати, бо не уявляє, як жити без найкращого друга, який завжди підтримував у найскрутнішу хвилину.

- Не було такого дня, щоб він до нас не подзвонив. Винятком були дні, коли відпрацьовував завдання, - пишається своїм турботливим та завжди уважним братом Марія. - Дев’ять місяців тому ми пережили одну втрату - поховали тата. В один той самий рік земля прийняла в свої обійми нашого ангела-захисника. Сила-силенна людей, які прийшли провести в останню земну дорогу мого брата, стала свідченням того, що Сергій був патріотом своєї землі та достойним воїном, який своїх ніколи на залишав у біді. Про його мужність і відвагу розповідали бойові товариші. Як гірко визнавати, що його з нами більше нема. Він рятував побратимів у часи важких битв, виносив їх закривавлені тіла ще живими з-під обстрілів. А цього разу куля наздогнала його, — не може змиритися з непоправною трагедією Марія Лесик.

Бив ворога до останньої миті

В одному взводі з Сергієм з перших днів боротьби за нашу свободу боровся (і нині служить) військовослужбовець Віталій Бащук. Він переконує, що людей з такою вдачею, як у Сергія Лесика, є одиниці. Герой із великої літери пройшов майже два роки запеклих боїв не просто відлежуючись подалі в тилу, а безпосередньо на позиціях, на “нулі”. Це Соледар і Бахмут, Зайцеве, звільнення Харківщини, Куп’янськ. Товариші по службі всі як один із захопленням згадують про незабутню місію у Соледарі, яку вдалося здійснити нашому уже полеглому захисникові. Кулеметник Сергій із побратимами упродовж шести діб без їжі та води вів запеклу боротьбу з окупантом. На той час на лінії вогню вже мали працювати його побратими і замінити виснажену групу.

 Втім до місця активних бойових дій дістатися було неможливо. Щоб не здати позиції, боєць тримав їх до останнього. І таки зумів втримати. Як згодом сказав командир, він навіть не сподівався, що хлопці вийдуть з того пекла. На щастя, під ранок, коли в чергове кликав по рації бійців, почув таке бажане «Лисий на зв’язку».

- Сергій завжди голив голову, тому через таку зачіску побратими нарекли його позивним “Лисий”, — пояснює пан Віталій. — На честь героя прізвиськом «Лисий» командування назвало позиції перед Соледаром, які, жертвуючи власним життям, захищав наш земляк. Ми втратили того, кого замінити ніким неможливо. Сергій проявив надлюдські зусилля у збереженні кордонів нашої держави. Він зумів вирватися з оточення під Бахмутом. Тоді Сергій пошкодив спину, адже вага броні дає свої наслідки. Але йому вдалося винести із собою зброю.

Дорогою його ледве не сплутали з ворогом свої, але бійцеві завжди вдавалося вийти живим. Описати його героїзм, здається, не вистачить слів… Його любили й поважали командири і рядові побратими. Сергій знав як пожартувати, підтримати добрим словом. Якби у нього закінчилися патрони, то навіть за таких обставин він знайшов би спосіб нищити рашистську мерзоту. Ось таким відважним був мій друг, - підсумував побратим.

Сергій Лесик був нагороджений відзнакою Головнокомандувача - нагрудним знаком «Сталевий хрест», а також отримав медаль «За мужність» III ступеня при житті.

Леся МІНІБАЄВА.

Читайте також:

• Не повернувся з першого бойового завдання: спогади про Героя з Волині Дмитра Парфелюка
• Востаннє поговорив із дружиною, а через кілька годин його не стало: Герой з Волині мав би відзначати «мідне» весілля
• «Таких командирів замінити дуже складно»: білорус, який загинув за Україну, на Волині знайшов вічний спочинок