Від нічного шкільного завдання до тисячі квіткових шедеврів: історія майстрині з Волині

Про майстриню розповідає видання «Нове життя» – новини Любешівщини.

«Це було пізно ввечері, десь о 23-й годині ми згадали, що сину на завтра потрібна поробка на трудове навчання. Спочатку пробували щось зробити з паперу, але нічого не виходило. Тоді почали думати, з чого ще можна виготовити. Пробувала зі стрічки. Зрештою зробили з фоамірану», – пригадує жінка.

Уже наступного дня вона почала освоювати нову для себе техніку.

«Купила стрічки, почала дивитися відео в інтернеті, пробувати. Чесно скажу, не все виходило одразу. Але я просто робила, поки не почало виходити так, як треба», – розповідає жінка.

Першою її роботою став букет у жовто-синіх кольорах. Його придбала односельчанка для захисника – і саме з цього моменту захоплення переросло в щось більше.

З часом прості букети змінилися складнішими композиціями – у коробках, кошиках, кашпо. Кожна робота – це кропіткий процес, що потребує терпіння і точності.

«У цій справі головне – не поспішати. Треба бути уважним до кожної деталі. Одна квітка складається з багатьох елементів, і якщо десь поквапишся – це одразу видно. А ще це робота з гарячим клеєм, тож можна отримати опіки», – пояснює майстриня.

До закупівлі матеріалів Світлана Ліштван ставиться дуже відповідально.

«Я замовляю матеріали з різних міст України, тому мушу записувати, що і звідки прийшло, скільки витратила. Для мене важливо, щоб вони були якісні, адже від цього залежить результат», – каже вона.

Щодня жінка приділяє рукоділлю щонайменше кілька годин. Навіть коли немає замовлень, готує заготовки.

«Я можу просто сидіти й різати пелюстки. Бувало, що за день робила до трьох із половиною тисяч. Це робота, яка потребує уважності», – ділиться рукодільниця.

За словами жінки, у лютому цього року вона створила свою тисячну композицію. Її роботи замовляють не лише в рідному селі чи районі, а й по всій Україні, куди можна доставити. Найчастіше купують для особливих подій або для вшанування пам’яті.

Попри творчу зайнятість, Світлана Леонідівна залишається турботливою господинею і мамою.

«У нас троє дітей – це щоденна увага, уроки, турбота. Ну і, звісно, маємо господарство. Як же в селі не працювати? Садимо малину, вирощуємо різні культури. Але я все одно знаходжу час для свого заняття», –  говорить вона.

Свого часу жінка виготовляла і прикраси для волосся.

«Раніше я робила аксесуари для волосся – і для своєї донечки, яка чи не щодня ходила до школи в нових резиночках, і на замовлення. Але зараз, коли побільшало замовлень на композиції, часу на це заняття вже не залишається», – усміхається майстриня.

У складні моменти її підтримували рідні. Особливо – свекруха, якої вже немає.

«Вона завжди казала: «Ти вперта, ти зможеш, у тебе все вийде». І я ці слова дуже добре запам’ятала», – з теплом згадує пані Світлана.

Нині найбільшу радість їй приносять відгуки людей.

«Коли мені дзвонять чи пишуть і дякують – це дуже приємно. Є багато постійних замовників, які повертаються знову. Це означає, що я роблю все недаремно», – каже вона.

Світлана Ліштван переконана: у цій справі важливо не лише вміти працювати руками, а й відчувати людей.

«Треба зрозуміти людину – чого вона хоче. Тоді і результат буде хорошим», – пояснює майстриня.

Тим, хто лише починає, жінка радить не боятися перших кроків.

У планах – розвиватися далі і здійснити свою мрію.

«Зупинятися точно не збираюся. Мрію про власну невелику майстерню – окреме приміщення, де буде тільки моя робота і мій творчий світ», – ділиться майстриня.

Читайте також:

• Від скрині до етногалереї: у Нововолинську відроджують унікальний одяг Надбужжя та Західної Волині
• Із декрету – у власну справу: волинянка створює унікальні букети, що підкорюють серця
• Із вчительки – у сироварки: як волинянка після навчання у Швейцарії створює авторські сири