Втратив зір на війні, але не мрію: ветеран із Ковеля разом із дружиною відкрив власну справу

Але варто зайти всередину — і стає зрозуміло: тут є своя історія, тут живе любов і надія, розповідають у Ковельській міській раді. 

Його власники — подружжя Богдана та Анжели Супрунюки. Біля кафе можна побачити знайомих людей. Тут зібралися ветерани: пили каву, розмовляли, жартували. Говорять, щойно почули, що в Ковелі ветеран відкрив власну справу, — прийшли підтримати своїх. Кажуть, шаурма смачна, спробували щойно. Усіх кличуть заходити.

Для військових у «Мама Doner» безкоштовна кава. Це невеликий жест. Але для Богдана й Анжели він має значення. Це найменше, за їх словами, що можна зробити для цих людей.

Вони просто хотіли своє життя

Три роки тому Супрунюки переїхали до Ковеля. Самі ж вони з Каменя-Каширського. Там і познайомилися.

Були зовсім молодими, коли вирішили одружитися. Хотіли весілля, але яке оплатять самі, тому більш як на пів року поїхали заробляти гроші на свою мрію. Анжела навіть кинула роботу в перинатальному центрі у Луцьку. Одразу зняли квартиру — хотіли бути самостійними й не залежати від батьків. З того часу минуло п’ять років, відколи пара побралася.

Але незадовго після весілля розпочалася війна. Богдану тоді виповнився 21 рік. Він почав ходити до військкомату. Спочатку його не брали. Тож після того як ворог відступив від Києва, поїхав на роботу до столиці, Анжела — до Німеччини. Та, як згадує Анжела, він «своє відходив» — і зрештою у жовтні 2022 року отримав повістку.

Воював на різних напрямках. Неодноразово був поранений. У травні 2025 року у подружжя мала з’явитися донечка. Богдан обіцяв приїхати у відпустку, щоб бути поруч із дружиною в такий важливий для їхньої родини момент.

Але 5 травня він перестав виходити на зв’язок.

— Я спочатку себе заспокоювала, що, може, телефон загубив, можливо, розрядився, — згадує Анжела. — Чекала. А наступного дня почала наполегливіше з’ясовувати, що сталося. Тоді й дізналася: Богдан важко поранений.

І тоді він просив не казати дружині, аби вона не хвилювалася. До нього поїхали мама та сестра. Поранення посікло обличчя, пошкодило очі. Згодом Богдан довго був без свідомості.

А Анжела сама сіла за кермо й поїхала до Луцька народжувати. На світ з’явилася Олівія. Через кілька днів мама сама привезла маленьку доньку додому.

Олівія — це про надію

Ім’я для дівчинки вони обирали ще до її народження. Розглядали кілька варіантів. Але коли донечка народилася і рішення потрібно було приймати вже без Богдана, Анжела згадала, що саме це ім’я йому дуже подобалося. Олівія.

— Олівія означає мир, надію, а ще це так гарно — Олівія Богданівна, — каже Анжела. Так вони й жили — надією, що все буде добре.

Попереду були довгі місяці лікування. Богдан проходив його у різних клініках. Про народження донечки дізнався через три тижні, як вона з’явилася на світ, тоді прийшов до тями після поранення. Був період, коли він близько десяти місяців взагалі нічого не бачив. Зараз він проглядає тіні та силуети. Лікарі поки не беруться за нові операції, побоюючись, що втручання може призвести до повної втрати зору.

Але Богдан говорить про це спокійно. Вперше він узяв донечку на руки, коли їй було чотири місяці.

Мама Doner

Ще до війни Богдан та Анжела мріяли про власну справу. А останнім часом почали шукати можливість придбати вже готовий заклад харчування — не хотіли починати абсолютно з нуля. Побачили оголошення. Приїхали. Подивилися. І вирішили: це їхнє.

Найперше, каже Богдан, захотіли змінити назву.

— Я сказав: яка ще «Папа Doner»? Українізація має бути, — усміхається він. — У нас буде «Мама Doner».

Анжела жартує: який тато, коли рулить мама. А Богдан уже говорить із гордістю, що це все стало можливим завдяки дружині.

Саме вона й взялася змінювати невеликий зал. Прибрала яскраві кольори, додала більше теплоти й затишку.

— Хотілося, щоб було як удома, — пояснює.

Поступово оновлювали й меню. Окрім шаурми, додали бельгійські вафлі — вони особливо подобаються Анжелі. Є пропозиції й для дітей. Вони лише починають, тому питань було дуже багато. Багато чого доводиться вирішувати вже в процесі. Крок за кроком із цим справляються.

Гроші на старт позичили. Тепер сподіваються якомога швидше їх повернути.

Четвер, кава і трохи магії

У Анжели є власна традиція — щочетверга пити каву з корицею. Вона переконана: це притягує гроші. Богдан знає про цю маленьку сімейну прикмету. І свого часу вирішив трохи підіграти дружині.

Після таких «грошових четвергів» він міг перекинути їй гроші з незнайомої картки, щоб підбадьорити. Анжела сміється, розповідаючи цю історію. Каже, традицію вони не залишили й тепер.

А ще Анжела веде блог. Саме Богдан свого часу запропонував їй спробувати записувати відео й розвивати цю справу.

Після відкриття Анжела у ньому написала: «Досі не можу повірити, що це відбувається зі мною. Чи було це легко? Точно ні! Чи подобається мені? Однозначно так! Інколи не розумію, звідки я беру ресурс і сили на все, що відбувається в моєму житті, але з кожним разом переконуюся в тому, що я МОЖУ ВСЕ! Нова сторінка нашого життя розпочата».

У них багато планів

І, здається, головне, що є в цьому подружжі, — це любов, взаєморозуміння, безмежний оптимізм, енергія і те, що разом вони можуть усе. Сьогодні Богдан поступово повертається до звичайного життя. Поруч — його Анжела та маленька Олівія. А ще — власна справа, яку вони тільки починають розвивати.

Можливо, тому в «Мама Doner» й справді особлива атмосфера. Тут зустрічаються ветерани. Тут безкоштовно пригощають кавою військових. Тут господарі знають, що починати власну справу непросто, але все одно роблять цей крок. Вони багато говорять про майбутнє. Про кафе. Про нові ідеї. Про те, що ще хочеться спробувати. І в розмові з ними поступово стає зрозуміло: найбільше вони говорять не про бізнес. Вони говорять про життя.

Вони взяли свій старт. А далі — працювати, мріяти, підтримувати одне одного і рухатися вперед.

Тож якщо будете проходити поряд із «Мама Doner» (біля Універмагу)— завітайте. На шаурму, бельгійські вафлі чи просто каву. І, можливо, саме тут ви відчуєте те, що вже відчули їхні друзі-ветерани: це місце — про своїх.

Читайте також: 

• Воював в АТО, вийшов з Іловайського котла, а нині керує бригадою газовиків на Волині: історія ветерана Василя Юсковця
• Хобі стало справою життя: ветеран із Волині створив власний бренд м’ясних делікатесів
• Від передової до власної клініки: як лікар-ветеран із Києва відкрив медичний простір у Луцьку