«Землю свою захищати треба»: історія воїна з Волині, який вдруге пішов боронити Україну

Про нього розповіли в 152 окремій єгерській бригаді імені Симона Петлюри.

«Землю свою захищати треба», - розповідає і зауважує, що йому вже доводилося боронити країну у 2015–2016 роках.

«Дуже тяжко втрачати побратимів. Все інше, мов пилюка», - це все, що каже Андрій, коли розпитуєш про службу в АТО.

До того, як доєднатися до 152 окремої єгерської бригади чоловік вів активне життя. Відпочивати чи, тим паче, ледарювати - точно не про нього:

«Свині, кури, качки, ну і кролі — щоб на продаж було. А ще вирощували сою і ріпак. Їх ми здавали на олійний завод, який був у селі. Шкода, що нині завод перенесли в інший район», — із сумом у голосі підсумовує чоловік.

А от про що Андрій розповідає з блиском в очах — це про свій трактор, на купівлю якого відкладав кожну можливу гривню.

А як заробляти гроші, Андрій знає. Без роботи сидіти не доводилося: шукав заробітки натхненно. Взимку їздив за кордон. Влітку займався господарством:

«Землю в оренду не здавав, бо самому обробляти вигідніше, заробити значно більше можна».

А коли посівної та жнив не було, то їздив на підробітки: будівництво, ремонти.

«А що, хочеш жити — умій крутитися. Дітей треба вдягати, вивчити, а воно ж усе зараз не копійки коштує»,- каже захисник.

Розмовляючи про сім’ю, чоловік з усмішкою розповідає про красуню-дружину та двох дітей: сину 18 років, дочці 23. А найбільш тепло згадує про онучку, якій лише один рочок. Каже, що не натішиться маленькою і зізнається: мріє, аби не лише донька, а й син подарував онуків.

А от про службу в бригаді розповідає із задоволенням. Ділиться думкою:

«Дуже подобаються люди, що оточують, з багатьма здружився. Гарні командири, людяні сержанти та дуже віддані своїй справі інструктори - вчать добротно».

Читайте також:

• Захисника з Волині відзначили «Золотим хрестом»
• Втратив ногу на фронті, знайшов кохання у лікарні: у Луцьку ветеран став батьком
• Професія «з нуля» та власний бізнес: як ветеранам повернутися до роботи на Волині