Понад 60 років разом: подружжя з Волині розповіло секрет свого щастя

Понад 60 років разом: подружжя з Волині розповіло секрет свого щастя

Омелян Федотович та Надія Калениківна Горкуші з Чарторийська у жовтні святкуватимуть 61-у річницю спільного подружнього життя.

Про це пише видання «Нова доба».

На рушничок щастя вони стали в далекому 1964 році. Обоє, як то кажуть, бідові: він – сирота, вона – із  трирічного віку виросла без батька.

«Із нашої сім’ї у шість людей в 1946 році залишився лише я із 15-річною сестрою, – вертається в минуле Омелян Федотович. – Мені на той час шість років виповнилось. У 1944 році фашисти вбили батька. Розказували, що біля нашої хати їхні танки стояли, тож наказали, щоб ніхто із будинку не виходив. Батько того дня на роботу пішов, і ввечері його мати вже вбитим знайшла. Того ж року померла старша сестра, а через два роки загинув старший брат і матір, не скажу точно хто їх вбив…»

Глядіти племінників із Луцька приїхала тітка, яка й оселилась у їхній хаті.

«Вона була доброю, не ображала нас, – згадує Омелян Федотович. – Сестра через два роки вийшла заміж, а тітка Лукерія виростила мене. Заміж вона так і не вийшла. Прожила більше дев’яносто років, ми догледіли її до смерті».

Закінчивши семирічку, Омелян подався на заробітки на Дніпропетровщину – трудився різноробочим на будівництві. Перед армійською службою, на яку пішов двадцятирічним, встиг і в колгоспі попрацювати, й будівельником в Казахстані. В колгоспі, хоч і недовго, трудився в МТС із товаришем, той і навчив його водити трактор,  навички згодились, під час армійської служби їздив на машині. Водійське посвідчення отримав вже згодом.

Його подружня доля чекала в рідному селі. З Надією разом виросли, знав, що батька дівчини у 1945 році забрали на шахти в Караганду (можливо й вислали – авт.). Там він і згинув. Скільки рідні не писали, аби дізнатись про нього, та так і не мали ніяких новин. Надійка після закінчення школи пішла у Ківерці навчатись на продавця і незабаром працювала у рідному селі в магазині.

«Мабуть, знана була наречена, за прилавком стояла. Не боялись, що відмовить у побаченні? – запитую Омеляна Федотовича, на що він лише посміхається: «Та ні, не боявся».

Через рік зустрічей одружилися. Традиційно весілля гуляли після збору урожаю – 10 жовтня, із сотню гостей запросили з двох сторін. Відразу ж і повінчалися.

«Я непартєйний був, то заборони ніякої не було», – каже Федотович.

Незабаром молодий господар взявся за будівництво власного житла. В колгоспі працював помічником, а згодом бригадиром, та в основному на тракторі – тридцять три роки їздив залізним конем. Перейшла працювати в колгосп і Надія – куховарила механізаторам. Раділо подружжя діткам – троє донечок виростали маминими помічницями. Як і всі тримали в селі господарку.

«Років п’ять лише як корову збули, – розповідає мій 85-річний співрозмовник. – Мав свій тракторець, і орав, сіяв, й косив сам. Та став зір гіршати, одне око взагалі не бачить, був у медиків, лікуюсь, побачимо що скажуть згодом».

Пороз’їжджалися давно вже діти – одна донька на Хмельниччині, ще дві – у Вінниці та в росії проживають. Потішили п’ятьма внуками, двома правнуками. Навідуються в гості, щодня телефонують, кличуть жити до себе.

«Та куди ж ми з Надею з рідної хати? – говорить Омелян Федорович. – Вона – мої очі. У неї от ноги підводять, так шкода, що я не можу за кермо сісти, завезти її до церкви. В магазин ходжу, куплю що скаже, не забуваю й про улюблені її цукерки – беру м’якенькі,  як от «Корівка».

Разом вже шістдесят років подружжя.

«Не віриться, промайнули як одна мить, – зізнається дідусь. – Звикли разом все робити, радитись. Було як і у кожній сім’ї: посварились – помирились. Дуже любили вдвох в ліс вибиратись по гриби. Надя завжди білих більше назбирувала, вона шустріша. А як вишивала! Он в хаті і її картини, і рушники, й серветки. Сорочку мені також вишила. У нас в одному місяці дні народження: 9 серпня мені 85 виповнилось, а 29 – дружину вітав із 83-річчям. А згодом, звичайно, із річницею весілля, ніколи не забуваю».

Переживає подружжя за двох онуків, які захищають нині Україну.

«Телефонують нам, і я дзвоню, – промовляє Федотович. – Зрозуміло, що не розпитую нічого, то ж «воєнна справа», вони за наше здоров’я питають, а ми Господа просимо, щоб оберігав їх та усіх наших воїнів. Щоб скоріше в Україні мир настав».

Читайте також:

Можливо зацікавить

Пам’ять поколінь: на Волині відкрили меморіал загиблим у війнах односельчанам та Алею Слави
фото

Пам’ять поколінь: на Волині відкрили меморіал загиблим у війнах односельчанам та Алею Слави

На Волині судитимуть жінку, яка 5 разів ударила чоловіка ножем

На Волині судитимуть жінку, яка 5 разів ударила чоловіка ножем

На Волині під час нічного патрулювання виявили п’яних водіїв

На Волині під час нічного патрулювання виявили п’яних водіїв

Волинянин проведе 12 років за ґратами за замах на вбивство рідних і поліції

Волинянин проведе 12 років за ґратами за замах на вбивство рідних і поліції

На Волині 40-річний чоловік зґвалтував 90-річну бабусю - його посадили на 9 років

На Волині 40-річний чоловік зґвалтував 90-річну бабусю - його посадили на 9 років

На Волині тривають масштабні пошуки 61-річного чоловіка, який зник ще у червні

На Волині тривають масштабні пошуки 61-річного чоловіка, який зник ще у червні

На волинському пункті пропуску виявили водія-далекобійника, «утепленого» сигаретами

На волинському пункті пропуску виявили водія-далекобійника, «утепленого» сигаретами

Від мобілізаційного кабінету – до охорони держкордону: історія волинянина, який другий рік у лавах ЗСУ
історії війни

Від мобілізаційного кабінету – до охорони держкордону: історія волинянина, який другий рік у лавах ЗСУ

Пішов з лікарні і не повернувся: у Луцьку розшукують зниклого безвісти чоловіка

Пішов з лікарні і не повернувся: у Луцьку розшукують зниклого безвісти чоловіка