Знає, як приборкати вогонь і метал: волинянин ллє з алюмінію гарний посуд

Молодий майстер-ливарник виготовляє алюмінієвий посуд високої якості, продовжуючи традицію пращурів. І робить це юнак за створеними верхівськими умільцями технологіями, які пройшли перевірку часом, - пише газета Полісся.

Коли піч розігріта, метал досяг потрібної температури, все решта також підготовлено належним чином, Микола дає старт загадковій містерії. Він востаннє заглядає до ливарного ковша, де алюміній аж червоніє. Прибирає з поверхні залишки шлаку. Далі заливає метал у дерев’яні форми, наповнені піском. Терпеливо чекає результату. Нарешті перед його очами постає виріб. Та на тому ще не кінець. Насамкінець майстер надає відлитим речам закінченого вигляду — шліфує та полірує їх.

– Лити алюміній і згодом обробляти – справа не проста. Щось проґавиш – робота нанівець. Не можна допускати протягів у приміщенні, де працюєш, адже метал швидше охолоджуватиметься. Якщо достатньо не втрамбуєш пісок, погано зволожиш – отримаєш брак. Різних нюансів вистачає.

Складний процес лиття й тим, що доводиться витрачати багато дров, винятково соснових. На відлиття десятка виробів йде не менше двадцяти оберемків. Ще важливо знайти підходящий пісок (будь-який не годиться). Такий є тільки в одному місці, урочищі “Цегельня”, розташованому неподалік села.

Нарешті треба добре підібрати сам матеріал (алюміній),  від того залежить, чи отримуєш на виході міцне лиття, яке прослужить довго, можливо навіть п’ятдесят років, просте в користуванні, догляді, – пояснює ливарницькі секрети Микола Бляшик.

Раніше ливарникам із Верхів, додає співрозмовник, було важче дістати алюміній. Часом, щоби зекономити, вони добували матеріал на Поворському авіаційному військовому полігоні, ризикуючи безпекою і здоров’ям. Миколі відомо про це, бо в його родині ливарників одразу троє: дідусь, тато та матір. У дитинстві він любив спостерігати за тим, як трудяться батьки, пробував лити щось не складне. На той час не сприймав те заняття серйозно, радше вважав цікавою грою. Та тепер зрозумів, що їхня справа – і його справа.

– Нас, народних ливарників, та наше мистецтво не час забувати. Ми здатні конкурувати із заводською продукцією, перевершувати якістю. Люди в тому переконуються, цікавляться, купують моє лиття. Навіть мав замовлення з монастиря. Хочеться зберегти наше рідне, верхівське ремесло, яке, на жаль, почало занепадати, – підсумовує Микола і водночас вірить, що йому вдасться дати йому нове життя.

Читайте також: 

• Виготовив, напевно, не одну тисячу: на Волині дідусь уже більше два десятиліття плете кошики
• Замовляють з усієї Волині: історія майстрині, яка зробила бізнес на в'язаних іграшках