Зв'язок незламних поколінь: як «коло калинове» на Турійщині об'єднало людей на історичному заході

На захід до плацу підходять люди, що об'єднані спільними цінностями й любов'ю до країни та її історичними діяннями. Вишитих сорочок годі й перелічити, майже всі люди у цьому символічному для українців вбранні, а біля серця пристібнута бутоньєрка - символ заходу.

Від імені організаторів дійства слово надають голові Волинської обласної ради Григорію Недопаду:

«Близько двох місяців тому ми з Романом Микитюком на запрошення наших друзів із Києва відвідали столицю. Це було 29 червня. Саме там була озвучена ідея посадити «коло калинове», і зробити це до 24 серпня. Сьогоднішній день - символічний, незважаючи на те, що йде війна з російською федерацією, ми не забуваємо ті історичні події, що були у нас на Волині. Добре, що залучаємо дітей: цей лозунг «посади дерево за себе та за свого друга, що загинув» вони повинні пам'ятати».

«Турійська земля багата своєю історією, але головне - свої людьми. Людьми, що творили історію до нас, і тими, що роблять це зараз. Напевно, цей дух ніщо не може зламати: ні радянська окупація, ні війна в 2014-му, ні та, що триває зараз. Агресор в черговий раз вирішив відкусити шмат країни, він думав, що українці - нація, що може здатися; що тим радянським єством вони можуть нас зламати. Я вірю, що такі заходи єднають покоління. Дуже приємно сьогодні бачити діток - майбутнє нашої країни; майбутнє, що зароджується сьогодні у вільній, незалежній і міцній країні», - каже народний депутат України Вячеслав Рубльов. 

Він додає, що патріотичні ініціативи на Волині завжди підтримуються.

«Ми показуємо всій країні, що відродження починається з нашої голови. Вірю, що не лише в 11 країнах Європи зробимо такі акції, а й - у кожній області України. Знаю, що сьогодні на Херсонщині нас чекають. Ми обов'язково поїдемо туди і зробимо таке калинове поле з дубами. Адже Херсонщина, Донецьк, Луганськ - це Україна», - коментує захід Рубльов.

Виконавчий директор громадської спілки «Зв'язок поколінь» Олександр Тимченко коментує проєкт:

«На світовому рівні твориться цей захід. Старту проєкту вже чекають 11 країн, зокрема, Польща, Грузія, Вірменія, Голландія, Болгарія, Литва, Латвія, Естонія, Франція. Вони мені постійно телефонують і вже готові підтримати це».

Під час заходу представник ГС «Зв'язок поколінь» із Буковини Віктор Гуйван написав вірш:

Розпрямилася калина в святім, чистім полі,

Об'єдналася вкраїна в родиннім колі,

Заплелося, мов стрічка в косу, в добру справу слово,

Розцвіло в серцях і душаз калинове коло,

Хай не розірве це коло ні ворог, ні доля,

Хай панує в ріднім краї совість, честь і воля.

В організаторів є ідея зі створення й облаштування цього урочища, нинішній захід - початкова стадія проєкту.

Кілька вмілих рухів, трохи цокоту лопат, спільної роботи дітей із воїнами, молодих сімей, гостей свята – роботу зроблено. Саджанці опиняються у землі – за трохи вони міцно стоятимуть у землі і пускатимуть своє коріння далеко-далеко у землю, глибоко в нашу історію.

«Ой, у лузі червона калина» долинає на фоні і лиш підтримує запал учасників, які хутко висадили все на майданчику.

«А ми тую червону калину підіймемо» - і ,справді, калину підійняли! Лишилося - звеселиту Неньку, що попри трагічність подій, лишається сильною і незалежною, як ніколи.

Окрім калини, висаджували й дуби, несучи із цим пам’ять про людей, яких забрала війна та віру в майбутнє України.

«Справді враженна і дуже рада, що на території нашої громади створють такі заходи, зокрема висадку зелених насаджень. Думаю, що це дуже важливо, адже всі ми знаємо, що їх у великій кількості вирубують. Хороша ініціатива, важлива для майбутнього. Робимо це, поки віримо у найближчу перемогу», - ділиться з нами враженнями від акції турійчанка Софія.

«Ми дуже раді, що взяли участь у такому заході. Це виявилося значущим, маємо ще маленьку донечку, тому буде можливість у майбутньому показати, як ми будували наше знаменне місце. Віримо, що все у країні буде добре, а ця земля залишиться для нас назавжди такою цінною», - розповідають свої емоції молоде подружжя Олександр та Олена.

Ще одна пара, яку поєднала доля, Христина та Вадим розповідають:

«Нам важливо було посадити кущ калини. Вона вважається деревом родини, тому це цінно. Сюди можна буде приїжджати, привозити дітей. Це стане пам’ятним місцем для нас».

В такий момент з уст Христини, доньки першого загиблого Героя Івана Ващені, полинули слова: «Татові слова: Україна - це я / Мамині пісні, Україна - це ти».

За роки на це місце обов'язково приходитимуть наступники, вони нестимуть пам'ять про боротьбу народу, пам'ять про загиблих, що поклали життя на вівтар смерти для вільного життя країни, і, звісно, гордо йменуватимуться «українці». Саме для них закладаються послання, що лежатимуть в землі на Турійщині. 

У блакитно-жовтих і червоно-чорних скляних фляжках, які заклеїли для відкриття через роки, чекають свого часу листи нащадкам. Вони очікаватимуть свого моменту, коли Україні не доведеться боротися і відстоювати свою незалежність, а просто жити, щасливо будуючи прекрасну країни відважних людей.

Відтепер на території урочища «Криниця» стоятиме пам'ятний знак, що показуватиме зв'язок між поколіннями, боротьбу, що триває роками і гордість за приналежність до цієї нації сьогодні та повсякчас.

«Я дякую, що ми згадали історію багатьох десятиліть на цьому полі битви. Сьогодні це буде день і місце, щоби ми перемогли нового фашиста під назваою «росія» і «росіяни». Щоб ми перемогли нову біду, яка прийшла до нас і нашого краю, - «русский мир» - який за собою несе ідеологію вбивста», - сказав владика Михаїл.

Він освятив знак, спільна молитва лунала за загиблих Героїв України.

Владика Михаїл привіз із собою дарунок - прапор, але не звичайний: на українському стягу навколо золотого тризуба - 

європейських зірки.

«Ідея тут дуже проста: ми ні з ким не об'єднуємося, це Європа гуртується навколо України, а Україна - в центрі Європи. Ми нічого не додали, просто дали можливість, в першу чергу, нам усвідомити це, і зрозуміти європейцям. В черговий раз йде війна, і ми захищаємо загальноєвропейські цінності перед ворогом, що зветься росія. Я бажаю, щоб наша редакція українського прапора була прийнята за основу», - сказав митрополит Луцький і Волинський Михаїл.

Запала тиша. Хвилина мовчання - це безголосся, що гуло скорбним мовчання за загиблими воїнами, які так відважно боронили наше вільне життя. Запалюється вічний вогонь - данина тим, хто пішов від нас, пожертвував собою.

Естафетні палички, зроблені з понівеченої тополі в Бородянці, передають гостям для продовження такого символічного діяння.

«Настільки тут тепло, велично. Горджуся всіма організаторами, особливо своїм сином, за те, що змогли зробити таке свято, свято поколінь. Мені приємно, бо це – наша історія, ми продовжуємо діяння предків. Сьогодні тут присутні мої внуки, правнуки, і я тішуся цьому. Хочу лиш найшвидшої перемоги. Слава Героям України! Слава Україні!» - ділиться враженнями від заходу Галина Пилипівна, мама Романа Микитюка.

Поряд із плацом встановлено експозицію з українською зброєю, а син отамана й воїн ЗСУ Тарас розповідає про неї.

Загримів шанувальний залп із гармати. Подія, що закладала в собі важливу місію історичного єднання незламних поколінь української нації в часи її чергової боротьби, добігає кінця. Навіть сьогодні вила сирена. Вила, щоб налякати, але ж «вогонь запеклих не пече». Ми - на історичному місці, де не вдалося здолати українців в 1943 році, а зробити це нині просто неможливо.

Текст і фото: Ольга ЮСКОВЕЦЬ