«Ректор — це насамперед стратег»: інтерв’ю з Анатолієм Цьосем про характер ВНУ, критику і майбутнє університету

Про те, як реагує на критику, що вважає справжнім успіхом і якими бачить студентів, він розповів у відвертій розмові з журналістами ВСН.

— Ректор — більше адміністратор, стратег чи культурний лідер? Як ви самі себе бачите у цій ролі?

— Звичайно, якщо розглядати посаду ректора різнобічно і так фундаментально, то насамперед — це стратег. Ректор разом із вченою радою, разом з колективом університету має розробляти і забезпечувати реалізацію стратегії розвитку університету. Хоча з іншого боку, в процесі діяльності він багато часу приділяє адміністративній роботі, культурній роботі.

— Що важче: ухвалювати рішення для всієї спільноти чи відповідати на критику окремих людей?

— Звичайно, що важче розроблювати стратегію і планувати роботу усього колективу університету, тому що це дуже відповідально. Від цього залежить доля не однієї людини, а доля усього колективу і саме існування колективу. Будь-які рішення мають ухвалюватися прозоро, має відбуватися обговорення і лише після цього офіційне ухвалення рішень.

Критика окремих осіб — це справа тих осіб, які критикують. Більше того, якщо нема критиків, отже ректор погано працює. А наявність критики, такого прискіпливого ставлення до, зокрема, моєї діяльності, показує, що я нормально працюю і така ситуація є об'єктивною. Це нормальна справа і так має бути. Хто працює, той має критиків.

— Чи є у вас особисте відчуття, що ВНУ — це «університет з характером»? Якщо так, то з яким?

— Хороше питання. Так, ми формуємо університет з характером. І цей характер має відображатися в якості освіти. Все ж таки, головне - це якість освіти. І тут я хочу процитувати слова Богдана Ступки: "Роби справу чесно, з душею і твоє до тебе прийде".

Тобто якщо щось робимо, то робімо це дійсно якісно. Головний принцип в своїй діяльності, в роботі в університету, що якщо ми запроваджуємо якісь зміни, запроваджуємо якісь нові види діяльності, то це робимо якісно. І оця якість є найважливішим чинником, як розвитку університету, так і характеру університету.

Працюємо якісно, навчаємося якісно, готуємо якісних фахівців, співпрацюємо так само якісно із працедавцями, владою, засобами масової інформації.

— Який освітній експеримент ви мрієте впровадити, але поки не наважились?

— Це складне питання, тому що ми живемо в епоху постійних освітніх експериментів. Є такий вислів: щоб ви жили в епоху перемін. Тобто такі епохи — найтяжчі для створення чіткої системи управління, але разом з тим, це період, який дає можливості для розвитку. І головне - скористатися цими можливостями.

Якщо ми говоримо про освітні експерименти, то я б не експериментував із питаннями вступу до закладу вищої освіти, наприклад із ЗНО, чи національним мультипредметним тестом. Я б не експериментував із ЄДКІ, ЄВІ й іншими екзаменами.

Що я зробив би зараз, і ми вже почали цю роботу, — це цифровізація університету. Оце те, на що не вистачає поки що часу, можливостей та інколи і зусиль, щоб запроваджувати в повній мірі ось такий експеримент.

Цифровізація на рівні системи управління університетом, цифровізація навчального процесу, що відображає як зміст навчального процесу, так і систему контролю, цифровізація системи роботи викладачів.

Отакий широкий експеримент, я думаю, ми впровадимо впродовж наступних двох-трьох років і це суттєво вплине на видимість університету, як в загальному інтернет-просторі, так і в нашому регіоні.

— Які 3 книги ви радите всім студентам хоча б раз у житті прочитати?

— Дуже цікаве питання, тому що кожна особистість має свої уподобання і, відповідно, ті книги, які я порадив би, вони можуть або відгукнутися в серці студента, або ні.

Не зовсім стосується питання, але це професійні книги і їх треба читати чим більше, тим краще. Це монографії, це документальні напрацювання, це наукові праці з певного напрямку — це основа професійної майстерності, як майбутнього фахівця, так і викладача.

Перше — це «Залізний генерал: уроки людяності», щоб зрозуміти, де ми живемо, в якому періоді, розуміти важливість України і її оборони. Якщо на рівні загальнокультурному, то мені дуже подобається, і я порадив би роботи Оксани Забужко.

Зокрема, наприклад, навіть одна з останніх праць - це «Вежа через О», щоб розуміти, хто такі князі Чорторийських і як треба ставитися до своєї культури, як треба ставитися до своєї спадщини. Якщо на рівні локальному, то мені дуже подобається робота Володимира Лиса «Століття Якова».

Надзвичайно мені близька ця праця, тому що навіть ті діалекти, які вживаються, я чув, коли мені було п'ять, сім чи десять років. І ось цю книгу я також радив би прочитати нашим студентам, в першу чергу тим, хто народився на Волині, це можливість відчути мову, життя волинян того періоду.

— Що для вас справжній успіх: новий корпус, перше місце в рейтингу чи подяка від випускника через 10 років?

— Питання філософське. Звичайно, що з точки зору соціальної, з точки зору ефективності, подяка через 10 років випускника найточніше і найкраще відображення якість освіти університету.

І з точки зору далекої перспективи, подяка випускника є найкращою ознакою роботи. Але ми всі люди, і ми не можемо чекати 10 років, коли нам хтось подякує чи скаже щось позитивне про університет.

Звичайно, що і новий корпус, і перше місце у рейтингу, і виїзд студентів на навчання закордон, і науковий проєкт, який фінансується з державного бюджету чи з міжнародних фондів є гарною ознакою успішного університету і його перспективності.

Тому всі складові мають бути належно розвинені і тоді університет буде успішним.

— Що ви подумали, коли вперше сіли у крісло в кабінеті ректора?

— Перша думка була «з чого почати». Дуже багато було заплановано роботи, потужна і широка програма, моя передвиборна програма розвитку університету. І ця програма відображала різні напрямки розвитку університету, як загальносоціальні, так і наукові, організаційні, міжнародна робота, господарська робота.

І от перше питання було: з чого почати? Чи почати із документів, які повертають назву із східноєвропейського на волинський, чи оновлювати наглядову раду і готувати документи до Міністерства освіти про її оновлення і новий склад, чи дивитися і займатися вченою радою, її складом та роботою, чи планувати міжнародну співпрацю.

В роботі ректора, в роботі керівника, на мою думку, немає одного надважливого питання, а всі решта - менш важливі. Всі питання важливі. І тоді дав Бог розуму, дав Бог нам всім сили, ми за три місяці повернули нашу назву.

Виграли тендер на підготовку повного академічного зібрання творців в Лесі Українки і почали займатися. Ми тоді надзвичайно швидко оновили свою діяльність і дуже суттєво піднялися в різноманітних, ну, університет піднявся в різноманітних рейтингах, як міжнародних, так і українських.

І оцей комплекс роботи, комплекс роботи дозволив нам за п'ять років, по-перше, збільшити кількість студентів, було 8600, зараз було 11,990. Ми в рейтингах дуже сильно піднялися і топ 200, були 75-ті, зараз 23-ті і в багатьох інших.

І зараз нема загрози знищення університету, зникнення університету. Ви знаєте, що в Україні йде оптимізація, об'єднання, приєднання. Завдяки ефективній роботі університету, завдяки гарній співпраці із владою і з бізнесом, і з установами, з громадами.

Ми самодостатні, ми розвиваємося і ми існуємо як хороший, ефективний Волинський національний університет імені Лесі Українки. Так, це правда.

— Чи був момент, коли вам хотілося все кинути — і що вас тоді зупинило?

— Я звичайна людина, і тому в мене так само як кожної людини є свої якісь піки емоційного такого стану і так само є якісь негативні стани, переживання і це нормальна нормальне явище.

Я так само, як і кожний викладач, кожен студент переживаю, якщо щось не так в університеті, якщо виникають якісь проблеми в університеті. О, і звичайно, що час від часу, ну, рідко, кажу щиро, моя бабуся казала так: "Назвався грибом - лізь у кошик". Так.

Тому, все, якщо ти береш участь в конкурсі на заміщення вакантної посади ректора, то нема чого потім казати, як тяжко, як мені все надоїло. Тому я стараюся не допускати таких думок, але разом з тим десь там у душі час від часу виникає таке така думка, нащо воно мені треба.

От я пам'ятаю був випадок, ми старалися, дуже багато ремонтували, багато нового обладнання закупили навчального і так дальше, і потім починають на рівному місці створювати скандал з окремими приміщеннями, що там десь збереглася якась радянська символіка, ще щось. Ось, і людям абсолютно все рівно, ну, скажем так, окремим.

Людям абсолютно все рівно, що ця аудиторія готується до ремонту, що треба провести тендер, що треба це зробити якісно, бо ця плина має історичну цінність і збивати її просто так не можна, бо це заборонено законом. Але це нікого не цікавить, є сенсація. От. І треба що, збити і все, хай воно хоч світ на цьому не стоїть. І в таких випадках інколи хочеться та для чого воно треба і кому воно все це потрібно.

Але потім все-таки відповідальність перед людьми раз і довіра колективу. Бо довіра колективу - це той чинник, що інколи, не інколи, а весь час стримує і коли хочеться махнути рукою і сказати: "Навіщо воно мені? Я жива людина, я хочу поїхати відпочити, я хочу десь гарно провести час, а не весь час тут бути на роботі".

Тому довіра колективу - це той мотиваційний чинник, який дозволяє працювати дальше. Так і є воно, дійсно. Тим більше на таких посадах, де є відповідальність за тих людей, вони довіряють. Так само і в нашому, в кожному колективі, і в маленькому, і в великому, в шкільному, в університецькому, точно так само.

— Який ваш улюблений простір у ВНУ — і чому?

— На даний час, улюблений простір - це медичний факультет. Тут так. Чому? Тому що ми його створили з нуля. Він відповідає всім міжнародним вимогам. Він сучасний, він світлий. Там створені найкращі умови для навчання і перебування студентів. Там закуплене найкраще обладнання.

І мені, ну, не просто не соромно, я пишаюся нашим медичним факультетом і я пишаюся тим, що ми можемо надавати нашим студентам гарну якісну медичну освіту. Ось. На даний час це так. Але я думаю, що пройде трошки часу і я буду пишатися так само простором на факультеті історії політології національної безпеки.

Там зараз створюється вже проведений тендер, вже десь почнуться роботи з скоро, по створенню гарного ветеранського простору, там буде дуже гарні створені умови, там будуть відремонтовані скажем кімнати, де буде як і музей, і місце для надання консультацій, і місце для заняття спорту, там вже буде відремонтовано і осучаснено великий актовий зал.

Це буде, напевно, один з найкращих таких просторів, нашої Волині і буде використовуватися як для навчального процесу, так і для будь-яких інших заходів. Це дуже дорогий проект, це багатомільйонний проект, але ми його, надіюся, до кінця цього року завершимо. В медичному ми були тоді теж зі мною під'їзди, пам'ятаєш? Ми зайшли, я була просто в шоці. Просто в шоці.

Це настільки інший рівень, ти туди потрапляєш, от ніби десь ти в Європі, в якомусь Там, навіть не гірше, точно, навіть часто і краще, ніж в медичних закладах європейських. Дуже класно. Тоді ж Оксана коротка відкривала, ми теж були присутні. там гарно зробили тоді.

Це, до речі, спільні лабораторії такі, університет і бізнес-установи - це майбутнє от такої практичної науки. Ми маємо таких три простори. Один створений на математичному факультеті університетом і компанією Інтернет Девеллс Девеллс Левандовського. Там комп'ютерний такий, комп'ютерна лабораторія стоїть. Друга по кібербезпеці. так само створена, спільна, а це третя лабораторія по косметології теж от така, яка створена спільно університетом і підприємцем. Ну дуже круто. Насправді така співпраця, вона це супер.

— Якби Лесі Українці дали змогу провести лекцію у сучасному ВНУ — яку тему, на вашу думку, вона б обрала?

— Зважаючи на уподобання Лесі Українки, зважаючи на її доробок, от доробок, зокрема цих 14 томів повного Так, так, академічного так зібрання творів Лесі Українки, які підготували мої колеги разом із партнерами, можна прогнозувати так, що Ця б лекція була б на тему точно української культури. Це 100%. 100%. Ось, дальше, якщо брати знову таки праці Лесі Українки, перекладні праці, то це швидше було би, ну, напевно, роль української культури в світовому просторі. Я б десь так назвав би цю лекцію: роль української культури в світовому просторі.

Де б вона б Напевно, показала б українську культуру, її витоки, історію, сьогодення і вплив і зв'язок української культури із культурою Європи, в першу чергу, та інших країн і значення української культури для промоції, для популяризації України, як держави в сучасному середовищі.

Я б, напевно, отак бачив би і так десь, напевно Близько воно і було би. До речі, от щось таке і в мене такі міркування, до речі. Що це щось про культуру, про нашу українську Так. дійсно Так. яке значення в світі Позначення величезне Так, думаю, що приблизно так воно було. Так. І ще тут буквально в нас декілька залишилося. Такі теж з прогнозом на майбутнє.

— Яким ви бачите університет у 2030 році — якщо уявити, що немає жодних обмежень?

— Насамперед — університет, де створені дуже гарні умови для навчання. Тобто це аудиторії світлі, відремонтовані якісне, якісні прилади для для навчання, дуже сучасні лабораторії для проведення практичних лабораторних занять, перше.

Друге - це кадровий склад, який спроможний надавати якісну освіту, має наукові здобутки, має хорошу методичну підготовку. Оце, якщо беремо по кадрах і місцям. Дальше я дуже хотів би і буду все робити щоб не менше 2/3 всіх наших студентів мали стажування, мобільність, якісь практику за кордоном.

Треба, щоб студенти бачили світ, бачили Україну, бачили інші держави, бо це залишиться на їхнє все життя. Це контакти, це манера спілкування, це досягнення і це дуже важливо. Дальше я дуже хотів би, щоб наші викладачі вже в 30-му році мали достойну заробітну плату.

Ну не може так бути, що викладач кандидат наук, доктор наук професор отримує мізерну заробітну плату, яка не відповідає тим силам, які викладач особистість затрачає для підготовки до занять, для проведення занять і за п'ять років зарплата не змінювалася.

Це неправильно, це перекос в системі оплати праці в нас в Україні. І я дуже хотів би, щоб вона як мінімум два-три рази зросла до цього часу. Це дуже, я бачив.

Дальше я бачив би, що університет економічно спроможний, має достатню кількість фінансів для того, щоб забезпечувати всі види діяльності: навчальну, наукову, міжнародну, господарську і так дальше. Але найголовніше, я хотів би, щоб в цьому вже в 20-му 30-му році наші студенти, наші працівники, наші Волиняни були щасливими людьми.

Щоб в нас був мир, щоб Україна розвивалася, щоб наш регіон розвивався, щоб молоді люди нікуди не виїжджали, а жили, працювали і навчалися в нас в Україні. От, щоб мами отримували належну доплату за народження дітей і підтримки дітей. Одним словом, щоб була та якість життя, яка дозволяє жити в Україні і пишатися Україною.

— Як змінюється молодь, яка вступає до ВНУ — і що вас у ній дивує?

— Якщо казати, що от за останніх там 20-30 років студенти кардинально змінили На мою думку, це буде неправда. Студенти все-таки - це молоді люди, які живуть зараз, які хочуть активного життя, які хочуть студентського життя, які хочуть здобути освіту, які хочуть мати гарні фундаментальні прикладні знання за своєю спеціальності. Це отак фундаментально.

Разом з тим, звичайно, що умови життя, соціальні умови, які є в нас в державі, так чи інакше впливають на поведінку і на спосіб мислення і нас з вами, і так само студентів. Тому що змінилося так, що дуже впадає в вічі. Ну, перше - це вплив цифровізації.

Коли ми з вами були студентами, а особливо, коли я був студентами, то найбільш технологічний прилад - це був калькулятор, так, на якому ми там робили якісь невеликі математичні розрахунки. Зараз наші студенти володіють цифровими технологіями різноманітними, що дуже, я думаю, є позитивним і головне правильно в цьому правильно застосувати це. Так.

Друге, що змінилося - це розвиток соціальних комунікацій, соціальних мереж. Так. Е-е це не завжди, на мою думку, дуже позитивна тенденція, тому що люди більше живуть інколи в мережі, ніж в реальному житті.

Часто в мережі мають більше друзів, не часто, а як правило більше друзів, ніж в реальному житті і десь обмежує людина свою життєдіяльність, свою активність в реальному житті. І це не є позитивний вплив і це не є, ну, ознака доброго психічного здоров'я.

Тому це теж є, інколи оцей хайп зловив важливіше, ніж зробити якусь добру справу. І на це треба також зважати і десь розуміти сучасність. Навіть нас по університеті, якщо хтось знайде якогось таракана, наприклад, чи якогось щура, то це більше приносить хайпу, ніж виграти міжнародний проект чи зробити якусь користь.

Оце ознака сучасності, що ми часто е-е стараємося зловити якийсь хайп і зовсім не не аналізуємо наслідки цього, чи важливість тої чи іншої дії. Так. Е-е Що ще? Тобто таке тимчасове в цю хвилину, а не трошки далекоглядності бракує.

Чи воно потрібно Я думаю, так, навіть є наукове дослідження, що взагалі цифровізація привела до того, що у молодих людей розвивається дуже добре розвинена короткострокова пам'ять і дуже погано довгострокова пам'ять, і це може бути певною проблемою майбутнього. Тобто є певні особливості впливу на на студентів.

Зараз, звичайно, що війна суттєво впливає на психоемоційний стан і студентів, і працівників. І ми в своїй роботі маємо враховувати оці особливості, про які я назвав і старатися, щоб студенти отримували якісну освіту з урахуванням оцих особливостей студентів.

— Чи можуть студенти навчити ректора чогось нового і коли це траплялося з Вами?

— Звичайно, що можуть. В мене дуже гарні відносини із студентами. От. Дуже часто до мене на прийом студенти потрапляють швидше, ніж викладачі. І це вважаю нормально, тому що в університеті все-таки студенти є головними. Без студентів нема університету. Ну, останні приклади, наприклад, їдемо ми з Страсбурга, оце з'їздили разом з студентами.

От, і вони мене по дорозі вчили, як правильно системою, соціальною мережею, Господи, Facebook, а інша оця дуже відома. Як? X цей. Ні, ні, не X, Instagram. А, Instagram. Так, як правильно там робити публікації, як правильно там, ну, одним словом, історії, я бачу, активний в Instagram.

Так, але вони мене вже вчили більш такому правильному і глибокому поданню матеріалів, як так там робити, як то, розповіді, ще щось. Так, сторіси. І, Боже, я з задоволенням слухав їх і, ну, виконував всі їхні не те саме, що рекомендації, рекомендації. От дуже часто студенти приходять з хорошими ідеями щодо благодійних заходів. От ми часто проводимо благодійні заходи для того, щоб зібрати кошти для наших військовослужбовців, які на передовій і студенти часто приходять, дають позиції, рекомендації, що можна провести, як краще реалізувати ту ті самі ті чи інші якісь особливості благодійного ярмарку чи писанкарства. І я завжди до цього дослуховуюся.

Треба чути студентів, розуміти, що вони хочуть, тому що ну це майбутнє України і це їхнє майбутнє.

— Який момент у спілкуванні зі студентами запам’ятався вам як найтепліший?

— Зараз я подумаю, все-таки напевно, як не дивно, це поїздка перша наша в Страсбург, в Раду Європи і потім ми ще відвідали наше представництво України в Європейській в Раді Європи, в Тарасюка були тоді ми. І тоді в нас дуже такі теплі склалися гарні стосунки із студентами.

І коли ми приїхали вже сюда в Луцьк, то вони мені потім подарували таку гарну гарну листівку, де там ми написали свої побажання. Ось, там Студентська рада.

І та цю листівку я до всіх пір зберігаю, тому що це дуже таке теплі побажання, щирі побажання, часто таке дитячі побажання, але разом з тим вони правильні, правдиві побажання. І це те, ну, що дозволяє, не просто дозволяє, а що примушує жити, працювати і ефективно виконувати свою роботу. 

Читайте також:

• Свято випускників: у Луцькому замку дипломи отримали понад 1600 студентів ВНУ
• Волинські вступники обирають майбутні професії: які спеціальності найпопулярніші у 2025 році
• ВНУ готує нову стратегію розвитку: про що говорили на Наглядовій раді у Луцьку