Батько поховав третього сина: спогади про Героя з Волині Анатолія Шевчика

Анатолій змалечку був привчений до порядку й праці, розподілу обов’язків і відповідальності за своїх. Адже ріс у сім’ї, де виховувалося п’ятеро дітей, - пише газета Полісся.

З юних літ хлопець обожнював усамітнюватися на річці Турія за риболовлею. Та й кращого грибника в окрузі годі було знайти: часто наввипередки збирав з братом боровиків, хто більше «вполює». Любив грати в шахи й шашки, був дуже здібним до математичних наук.

«Завжди такий поміркований, спокійний. Не любив гучних компаній. Ніколи не дебоширив, не капостив. Хоча був четвертим по рахунку сином, наймолодшим. А за ним вже йшла я – найменша у сімействі. То так ми з ним і водилися змалку пліч-о-пліч, як тії сіамські близнята. Всього два роки різниці між нами. У нас було найбільше спільних інтересів і якогось душевного потягу один до одного. Але він всіх нас завше підтримував, кожному, хто потребував, допомагав фінансово», – пригадує, яким був брат, сестра Марія.

Батьки тяжко трудилися. Окрім утримання власного чималого господарства ходили на роботу ще в колгосп: мати була дояркою, батько – електриком. Але попри всі труднощі змогли всіх дітей поставити на ноги й дати науку. Анатолій не був винятком. Після школи закінчив Львівський технікум зв’язку, спеціальність «Автоматичний зв’язок». Пройшов строкову службу у Полтаві. Одружився, деякий час їздив на заробітки: як на сапання буряків, так і на будівництво. Їздив колись і в ту ж таки Росію, що відібрала тепер у нього життя.

Справжньою потіхою для чоловіка стали троє його синочків. І хоча із часом розвела їх з дружиною доля по різні береги, та зберегли теплі стосунки. Діти радо навідувались у батьківську колиску, де робили перші кроки, коли тато приїздив додому. Адже Анатолій рідко тепер бував у Бузаках – знайшов себе у військовій справі. Відважно боронив Україну від ворогів уже не один рік, підписуючи раз за разом контракти на службу. Так і застала його на полі бою повномасштабна війна у складі 14-ої бригади. Тут йому згодилися, здобуті в технікумі, знання, – був зв’язківцем. Солдат пройшов найгарячіші бойові точки на Київщині, потім на Запоріжжі, Луганщині та Донеччині. Життя Героя обірвалося 25 лютого 2023 року в результаті артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання із захисту незалежності України в Харківській області, у Куп’янському районі. Він назавжди залишиться 42-річним…

1 березня Анатолія Шевчика з усіма почестями зустріли на Камінь-Каширщині. А наступного дня у храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці села Бузаки звершили чин похорону над загиблим воїном. Боліло усім, хто його знав. Але найбільше – рідним. Не стало мужнього батьківського плеча у трьох ще геть юних хлопчаків. Нічим не залікувати розірване серце й батька Василя, що так і не діждався свого сокола з фронту, не обійнявся зі своєю кровинкою. Кілька років тому його уже зранила гіркота непоправної втрати – пішов у засвіти спочатку один син, потім інший. А за ними слідом полинула до Господа й дружина. Тоді Анатолій якраз виконував свій обов’язок на передовій й не зміг вирватися навіть на похорон неньки. А тепер тато хоронив уже його, своє третє дитя…

«Він все казав: я знаю, що загину за Батьківщину та за своїх дітей. Він знав ціну своєї місії, тільки не відав, коли доведеться її заплатити», – зауважує пані Марія.

 

В останню дорогу воїна проводжало все село. Із місцевого храму траурна процесія вирушила на кладовище. Увесь цей шлях у майорінні державних прапорів з уст людей до неба линула слава про Героя. Слава, на яку він заслужив! Односельчани супроводжували домовину захисника через міст над Турією і не вірили, що у труні справді він… Здавалося, що Толік досі вдалині сидить на річці поміж човнами й очеретом та умиротворено рибалить, намугикуючи під ніс якусь народну пісню. Там він був безтурботний і щасливий…

Іванна ГАЙДУЧИК

Читайте також:

• «Все чекаю, що от-от приїде додому»: спогади про 25-річну Героїню з волинської бригади Катерину Ступницьку
• Вороги обіцяли за його голову два мільйони: спогади про Героя з Волині Віталія Кобця
• «Мати подавала записку за здоров’я сина, а його вже не було в живих»: спогади про волинського Героя Миколу Кривов’язова