Бійці полюбляють їх, але просять для постраждалих від війни: на Волині виготовили 150 тисяч літрів тушкованок

П’ятнадцять тонн м’ясної продукції для воїнів 

«Процес підтримки ЗСУ не припиняється й досі, - ділиться пастор церкви Павло Лаць. – А все починалось з допомоги людям, котрі втікали у перші дні від війни за кордон, і змушені були по кілька діб стояти у черзі на кордоні. Тоді ми встановили намети, у яких можна було перекусити та отримати засоби гігієни. Згодом взялися до виготовлення м’ясної продукції (тушкованок, паштету, меленого та соленого сала). Спочатку працювали щодня, потім через день-два, зараз варимо один раз у тиждень – у вівторок.

Зауважу, це непростий процес, оскільки потребує чимало робочих рук та зусиль. Так, у понеділок заготовляємо м’ясо, а наступного дня близько півсотні людей стають до роботи. Все робиться швидко, потім в автоклавах, дотримуючись технології, півтори доби готуються тушкованки та паштет».  

Павло Іванович розповідає: одного дня вдалося переробити одну тонну триста кілограмів м’яса. Зізнається, що думали зменшити обсяг виробництва, але через величезний попит далі продовжують працювати у встановленому режимі.  

«До нас приїздять люди не лише з Володимира, а й з інших міст та областей, і ми нікому не відмовляємо. Однак намагаємось працювати з перевіреними волонтерами, оскільки випадки різні бувають, або самі возимо. Так, від початку року відправили 38 вантажів. Здебільшого, робимо все власними силами, але є люди, котрі допомагають, хтось коштами, хтось необхідними речами, був випадок, коли люди привозять туші свиней. Скажімо, постійно потребуємо банок та кришок, котрих на один день, у який виготовляємо м’ясну продукцію, потрібно близько тисячі. Нам доводиться їх купувати, а це все кошти, які могли б спрямувати на придбання того ж м’яса або іншої продукції. Тому нерідко звертаємось до людей з проханням допомогти». 

«Бійці полюбляють нашу продукцію, але просять її для людей, які постраждали від війни» 

Але не одні тушкованки виготовляють на території церкви. Є ще й інші потреби воїнів, зокрема, буржуйки, у виготовленні яких допомогла місцева птахофабрика, надавши необхідні матеріали. Турійська громада раз у два тижні привозить 600 кілограм сухого печива, яке додається до зібраних парафіянами церкви продуктових наборів. Не залишаються осторонь співвітчизники, котрі виїхали за кордон до початку повномасштабної війни. Вони допомагають постійно усім, чим можуть. Також громада співпрацює з благодійним фондом «Сумка самарянина», який, дізнавшись про її діяльність, запропонував співпрацю та підтримку.  

Павло Лаць зауважує: бійці, яким допомагають, запевняють, що усім забезпечені, лише інколи звертаються за речами, яких непросто придбати. Йдеться, наприклад, про взуття нестандартного розміру або одяг. Не приховують, що м’ясну продукцію полюбляють, і часто беруть із собою на позиції, але просять її не для себе, а для мешканців, котрі проживають у прифронтових населених пунктах, або звільнених територіях. Тому доводиться возити й допомогу туди.  

Диякон церкви Олександр Трофімук показує холодильник, перероблений з причепа руками парафіян у якому зберігається продукція. І додає, що майже усі автоклави теж змайструвала їхня громада. 

«Один автоклав коштує понад вісімнадцять тисяч гривень. Ми закупили кілька, але їх не вистачає, тому вирішили зекономити, і виготовили самі. Благо, знайшлися добрі люди, які вміють та можуть це робити. Без сторонньої підтримки нам було б набагато важче. Так, моя родина, котра проживає у Прибалтиці, відправила 40 вантажів, кілька разів мені довелося їхати по допомогу туди. Додам, крім м’ясної продукції, ми виготовляємо згущене молоко, яке дуже люблять хлопці».  

«Закривала очі дитині, коли переступали через мертві тіла» 

Олександр розповідає, що парафіянам їхньої громади доводилось з перших днів вивозити людей з Маріуполя, і показує бус, на якому це робилося. На запитання, чи не було страшно, не приховує, що страх був, але це потрібно було робити. 

«Перший виїзд був у місто Іванків, що біля Прип’яті, яке понад місяць перебувало в окупації. Ми добиралися до нього через понтонний міст, оскільки попередній був підірваний. Тоді завезли три буси продуктів, які люди упродовж кількох годин розібрали. Пам’ятаю, одна бабуся взяла до рук хлібину й стала цілувати її зі сльозами на очах. Потім були інші міста: Миколаїв, Херсон, Харківщина та інші міста». 

На початку війни, розповідає Олександр, їхня громада прийняла у себе чимало переселенців. Однак з часом багато виїхало за кордон, інші винайняли житло, а деякі й досі живуть та працюють на її благо.   

«Спілкуючись із ними, доводилось чути немало історій, від яких ставало моторошно. Так, одна жінка розповідала, як закривала очі своєму сину, коли переступали через мертві тіла. Пригадую, як вони тільки приїхали до нас і ми годували їх, вона зі сльозами на очах, дивлячись на хлопчика, пояснювала, що він може вдосталь їсти хліба. Можна уявити, що їм довелося пережити. А ще маємо розуміти, з якими нелюдами маємо справу. Вони не залишають по собі жодного уцілілого будинку, жодної живої душі, просто спопеляють та рівняють все із землею. Тому маємо докладати усіх зусиль, і робити все можливе і неможливе, щоб визволити нашу країну від них».  

Користуючись нагодою, та беручи до уваги потреби громади, яка щотижня виготовляє до тисячі банок м’ясної продукції для наших воїнів та мешканців звільнених і прифронтових територій, громада хотіла б звернутися до небайдужих людей з проханням: допомогти з банками та по можливості кришками. Місткість немає значення. Адреса церкви: м. Володимир, вулиця Незалежності, 54 (навпроти Ладомирського кладовища).    

Автор - Жанна БІЛОЦЬКА

Читайте також: 

• Прийшов уві сні побачити сина: боєць волинської бригади загинув за 2 місяці до народження первістка
• Ще до звістки про смерть, батько відчув, що сина вже нема: Олександру Августіну з Волині назавжди 26
• 4 дні коми і 40 операцій: боєць колишньої волинської бригади після року полону знову пішов на війну