«Чотири рази повертали та не зараховували до лав ЗСУ», - спогади про загиблого Героя Сергія Дейнеко

З тижня на тиждень мама Галина Іванівна чекала сина у відпустку. Все вмовляла його прийти та відпочити від постійної напруги «на нулі». Душа наче відчувала, що потрібно забрати дитину з небезпеки. І коли дивилася фото, які Сергій надсилав рідній з передової, то очима, здавалося, вихоплювала з них його сюди. Але насправді так і не змогла вихопити з обіймів смерті, - пише газета Полісся.

Коли поріг переступили працівники військкомату, зрозуміла, що не у відпустку прийде син, а привезуть його назавжди «на щиті», — розповідає плачучи Галина Іванівна.

Каже, її серце відмовляється вірити, що втратила Сергія, бо надзвичайно важко прийняти смерть своєї кровиночки, але розум наказує «Тримайся! Син з усіх сил тримався на війні».

Сергій Дейнеко став на захист України минулого року. Отримавши повістку після повномасштабного нападу рашистів, він пройшов медкомісію. І хоч, як розповідає мама, його чотири рази повертали (не зараховували до лав захисників), врешті на початку листопада взяли у роту охорони Каменя-Каширського. А вже у грудні він був на передовій.

Відтоді, а це майже 7 місяців, Сергій постійно воював на Запорізькому напрямі. Зажди, як тільки мав можливість, надсилав звісточки про себе. Ніколи ні на що не нарікав і намагався вберегти рідних від зайвих переживань. Але хіба могли ми не переживати, коли у його словах «Все добре» все одно відчували, що доводиться йому нелегко, — розповідає Галина Іванівна.

Мати намагалася підтримати сина, як могла. Постійно надсилала йому посилки з необхідним і безперервно просила Бога, щоб беріг її дитину.

Сергій завжди був невибагливим. Для себе майже нічого не замовляв. Але в той же час не забував про оточуючих. Навіть про тварин намагався дбати: просив прислати засоби від бліх. Вкладала до всього часто маркери (ними вони написи робили, коли «привіти» слали російським терористам), — каже пригнічена горем мати.

Найчастіше вона слала синові ліки. Після закінчення школи, Камінь-Каширського ВПУ він здобув освіту у Рокитнівському фаховому медичному коледжі. Тож до нього побратими завжди зверталися за меддопомогою. Хоча і був він звичайним бійцем 2-го окремого стрілецького батальйону.

До речі, до війни Сергій Дейнеко працював зубним лікарем. Спочатку у Великому Обзирі, потім у Гуті Боровенській.

На превеликий жаль, ми втратили хорошого фахівця, робота якого не розчаровувала навіть найвибагливіших пацієнтів, — зауважує житель громади Сергій Ус. Чоловік бував на прийомі у Сергія Володимировича і знає не з чуток про вправність його рук.

Сергій завжди був позитивним: добрим та чуйним в колі рідних і друзів, відповідальним і надійним на роботі, сміливим, відчайдушним на фронті, — каже його товариш Олександр Дубровський, який також сьогодні перебуває в гарячих точках зіткнення з окупантами.

Сестра ж Сергія, Валентина, певна, що таких хороших відгуків про брата буде безліч. Адже він дійсно був щирою, доброзичливою людиною.

Сімейне життя у Сергій не склалося. У нього не було своїх дітей, але він знаходив розраду у моїх. Був веселим, відкритим і талановитим. Він закінчив музичну школу, тому в училищах завжди був на сцені. До музичної школи затягнув і мене, — розповідає Валентина.

Сьогодні у її спогадах моменти прожитого разом дитинства. Їй, як і мамі, боляче усвідомлювати, що життя Сергія обірвалося на клятій війні. Не віриться, бо ще два місяці тому, коли приходив у відпустку, він так майстерно відганяв у них думки про найгірше. Він мріяв, і спонукав їх мріяти, що після перемоги все налагодиться. Але…Сергій загинув під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Цьогоріч йому було б 40…

Тетяна ПРИХОДЬКО