Не встиг побувати у відпустці: спогади про Героя з Волині Юрія Зінчука

Спогадами про Героя поділилася газета «Нова доба». 

Юрій Миколайович Зінчук народився 6 вересня 1972 року в селі Рудники в родині колгоспників. Разом із ним зростали дві сестри. Нині Тамара мешкає в Рудниках, а Лідія – в Канаді. Їхня мати, Єва Володимирівна, працювала помічником бухгалтера в колгоспі, батько, Микола Федорович, – у тваринництві. Наразі батьків уже немає серед живих.

Юрій закінчив десятирічну школу в Рудниках, після чого навчався в Луцькому ДТСААФ на водія. Згодом працював у місцевому колгоспі «Маяк» оператором та завідувачем складу ГСМ. В подальшому трудився в Рудниківському лісництві Колківського держлісгоспу, де тривалий час був майстром лісу, а потім трохи у лісовій охороні. 

Разом із дружиною Наталією Адамівною, уродженкою села Велика Осниця, яка працює продавцем у приватному магазині в Рудниках, виховали сина Олександра. Він одружений, має трьох доньок – дев’яти, семи років та півтора року.

– Юрія Зінчука добре знали в громаді не лише як працьовитого господаря, а й як людину, яка ніколи не відмовляла в допомозі, – каже староста Рудниківського старостинського округу Євгенія Величко. – Він був депутатом сільської ради, а після утворення Колківської громади – депутатом першого скликання селищної ради. До нього часто зверталися місцеві жителі з різними питаннями і він кожному старався допомогти.

28 вересня 2025 року Юрія Миколайовича мобілізували до Прикордонної служби. Деякий час перебував у Ковелі, а після навчання в Черкасах, проходив службу у складі 11-го Прикордонного загону, де служив стрільцем відділення інспекторів прикордонної служби на північному напрямку.

31 січня 2026 року Юрій Зінчук загинув під час виконання бойового завдання на Чернігівщині, мужньо виконавши військовий обов’язок у бою за Україну, її свободу та незалежність. 

Його рідні розповідають, що він часто телефонував додому, цікавився родиною: сином і внучками, давав поради. Про службу говорив небагато – лише запевняв, що живий і здоровий. У відпустці побувати не встиг.

5 лютого громада створила живий коридор шани, зустрічаючи кортеж із тілом загиблого Воїна, а наступного дня відбулося прощання на подвір’ї рідного дому, чин похорону у Свято-Покровському храмі, після чого Юрія Зінчука із усіма військовими почестями поховали на місцевому кладовищі.

Провести Героя прийшли сотні людей – рідні, друзі, побратими-прикордонники, представники влади громади.

Подвиг Юрія Зінчука – це частина нашої спільної історії, що назавжди закарбована в пам’яті громади. Мужність Юрія стала для нас щитом, його вірність Україні – прикладом для кожного з нас. Він віддав найдорожче заради миру, свободи та майбутнього своєї держави.

Вічна і світла пам’ять Герою! Слава Україні! Героям слава!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: 

• Після успішного завдання побратими натрапили на ворога: спогади про батька трьох дітей, Героя з Волині Сергія Ремінського
• «Хотілося лише одного — щоб настала тиша»: історія бійця «Азову» з Волині, який втратив ногу на війні
• Не встиг створити сім’ю з нареченою: Герою з Волині назавжди 23 роки