«Діти ще не знають, що їхній батько героїчно загинув у бою»: вдова льотчика з Луцька Євгена Лисенка

Суспільному жінка розповіла про загибель Євгена і довгий шлях до нагороди, якої добивалася для коханого.

Нагадаємо, Євген Лисенко загинув 9 березня 2022 року у повітряному бою з двома російськими винищувачами між селами Новопіль та Окілок на Житомирщині. 27-річний льотчик підбив російський літак. Його бойовий винищувач МІГ-29 в цей час прийняв на себе удар ППО російської авіації і загорівся.

Євген не катапультувався, а зумів спрямувати свій літак у поле на околиці села, подалі від осель.

В грудні 2022-го жителі Новополя Оліївської громади на Житомирщині звернулися до сільської ради з проханням перейменувати центральну вулицю села на ім'я льотчика Євгена Лисенка.

Катерина каже: їй приємно, що жителі села досі пам’ятають її чоловіка. «Люди там взагалі. Вони настільки перейнялися нашим болем, нашою родиною. Батьки не раз вже були там. Я поки що не можу їхати туди. Мені важко бачити це все – ту вирву», – додала жінка.

Шлях до нагороди

Торік, розповідає вдова, вона зверталася до президента із проханням надати звання Героя України посмертно її загиблому чоловікові Євгену Лисенку. Відповідна петиція, з її слів, набрала 25 тисяч необхідних голосів. Але до 8 липня цього року жодної відповіді Катерина не отримувала.

«Я вже зневірилася повністю.Така терниста дорога і вона є марною чи як сказати. Але, мабуть, всьому свій час. Я пояснюю це тим, що це як дарунок від Жені нам. Щоб ми заспокоїлися і ми вже були спокійні», – каже жінка.

8 липня, коли Євгену мало б виповнитися 29 років, Катерина була на могилі загиблого льотчика, у селі Ростмістрівка Черкаської області, отримала дзвінок з частини, де служив Євген.

«Я готувалася до цього дня, бо це день народження і я знала, що цей день буде важкий. Але знаєте, ця новина трошечки перекрила ті погані емоції. Бо в мене зразу така гордість за те, що все вдалося. І що все було недаремно. Це були сльози радості, і в той же час і печалі», – пригадує Катерина Лисенко.

Життя без Євгена

Як прожила цей рік без чоловіка, – каже, – майже не пам’ятає: «Я на майданчик з дітьми їхала гуляти і просто, знаєте, втрачала свідомість від того, що я бачила батьків з дітьми, повну сім’ю. Для мене це було боляче». 

Зараз, зі слів жінки, починає потроху оговтуватись від втрати і будувати плани на майбутнє. «Частково я загинула із ним в один день. Я не хотіла ні жити, нічого взагалі. Але у дітей дитинство проходить і я їм потрібна сильна», – додає Катерина.

Синові Євгена Єгору – два роки, доньці Єлизаветі – чотири з половиною. Діти, за словами жінки, ще не знають, що їхній батько героїчно загинув у бою.

«Я їй так трохи говорю, що тато вже постійно на роботі буде в небі літати, він на зірочку полетів. Але вона як дитина. Вона зараз це чує, а на наступний день ми в ліжку лежимо і вона плаче і каже: я хочу, щоб тато мене відвіз в школу, садочок, на танці. Коли він повернеться? Вона ще не розуміє», – каже вдома.

Дітям про героїзм тата, – говорить жінка, – буде розповідати поступово, щоб не травмувати. Сама ж досі не може дивитися у небо, на літаки.

Читайте також: 

• «Це був нерівний бій. Шансів – один на мільйон»: спогади про загиблого льотчика з Луцька Євгена Лисенка
• Загинув у нерівному бою: льотчик, який служив у Луцьку, став Героєм України