«Для мене було покликання — армія»: історія 63-річного ветерана з Волині

Про військову службу Микола Грицюк розповів Суспільному.

Особиста історія

Розкажіть трохи про себе: ким ви були до того, як приєдналися до Української добровольчої армії?

— Перш за все був небайдужою людиною до долі України. Все почалося з Майдану, з Правого сектору. Ми — ковельчани, луцькі хлопці об’єдналися і вступили до лав Правого сектору. Як ви знаєте войовниче крило Правого сектору — це і був Добровольчий корпус. Вперше я потрапив на базу Правого сектору восени 2014 року. Нас тоді називали волиняки. Ми на базі пройшли потужний вишкіл.

Ми вчилися стріляти, воювати. Всі види зброї, які на той час були присутні на війні ми опановували. Я потрапив у другу штурмову роту. Ми тримали позиції в селищі Піски. Селище Піски — це передмістя Донецька. Можна було в потужний бінокль бачити великі будинки. І Донецький аеропорт, злітна смуга закінчувалась в селищі Піски. В нас там була позиція і коли наші сили заходили в Донецький аеропорт ми їх прикривали.

Чому ухвалили рішення піти добровольцем?

— Я не питав дозволу ні сім’ї, ні дітей. Ми в Ковелі зібралися і поїхали.

Тобто Ваша родина та близькі відреагували на це спокійно?

— Спокійно, вони знали, який я по життю і не чинили мені ніякого спротиву. Вперше коли я потрапив у селищі Піски, то я побачив, що таке війна. Це – розруха, кожен день якийсь будинок палає. Місцевих жителів було 5-6 людей. Ми їх зі своїх запасів підгодовували. В селищі Піски ми обороняли наш підрозділ. Були підрозділи ЗСУ.

Коли ми заходили в розбитий будинок, то було таке враження, що люди вийшли і речей не брали з собою. В будинках було все — зубні щітки стояли, документи лежали, телевізори, але люди поспіхом покидали домівки свої. Інші міста прифронтові, де люди ще були, то на нас реагували не дуже добре. Ми старалися з ними не спілкуватися.

Військовий досвід до АТО

Чи мали ви військовий досвід до війни?

— Ні, тільки служба в лавах ще СРСР. Служиву у ракетних військах стратегічного значення. Це — атомні ракети в Білорусі.

Яку зброю під час АТО використовували?

— У нас була пушка-рапіра. У нас були 120-ті, 82-ті міномети, американська зброя. Не було мавіків, дронів.

Окрім фізичних навантажень які ще труднощі доводилося долати?

— Для мене не було труднощів. Я там був, як у своїй тарілці. Я не боюся фізичних навантажень. Як дізнавалися скільки мені років, то всі були здивовані.

Чи змінилося ваше ставлення до війни з початку служби?

— Зараз інша війна, коли я був на фронті. В нас були дрони – "Лелека". Ми його використовували для спостереження і коригування вогню. Ми ніколи не працювали мінометом по координатах. Ми завжди працювали, аби бачити куди влучили. Ми кожною міною дорожили.

Побутує така думка, що повертаючись із війни, дехто себе не може знайти у цивільному житті, що Вам допомагає зберігати моральний дух у складні життєві моменти?

— Коли я повернувся із служби в добробаті, я тут себе не міг знайти. Для мене ЗСУ — це ковток свіжого повітря, бо повернутися до служби в добробат було неможливо, на той час. Ми тоді перестали існувати. Мені побратимство, "почуття ліктя" — це мені імпонувало. Для мене було покликання — армія.

Якою ви бачите Україну після перемоги?

— Потужною державою у складі ЄС, можливо, у складі НАТО. Ми будемо від війни відходити не один рік чи, навіть, десятиліття. Але, я думаю, що потрібно, аби люди згуртувалися.

Читайте також:

• «Хотілося лише одного — щоб настала тиша»: історія бійця «Азову» з Волині, який втратив ногу на війні
• Вижив після КАБу і знову вчився ходити: історія воїна-добровольця з Луцького району
• Хотів лікувати тварин, а тепер рятує бійців: історія бойового медика з Волині