Замість дитячих забав — по три тренування на день: 6-річна та 9-річна сестри Балабан з Волині підкорюють міжнародні турніри
Коли Анна вперше привела старшу доньку Евеліну на художню гімнастику, вона навіть не задумувалася про медалі, міжнародні старти чи перемоги над суперницями з інших країн. Тоді головною метою було зміцнити здоров’я дитини. Сьогодні ж 9-річна Евеліна та 6-річна Діана Балабан із Боратина представляють Волинь на всеукраїнських і міжнародних змаганнях, повертаються додому з нагородами та готуються до нових спортивних викликів.
Нині дівчата займаються художньою гімнастикою у Луцьку в ДЮСШ №3 під керівництвом тренерки Анастасії Садової.
Вже незабаром сестри вирушать до Болгарії із клубом та тренеркою на спортивні збори. Попереду — дев’ять днів інтенсивних тренувань, по три заняття щодня, сотні повторень вправ та відпрацювання елементів до автоматизму. Та за кожною медаллю стоять роки щоденної праці, підтримка батьків і сила характеру, яку виховує спорт.
Про шлях доньок у художній гімнастиці, життя між тренуваннями та навчанням, міжнародні виступи й уроки, які спорт дає дітям, журналісти ВСН поспілкувалися з мамою юних спортсменок Анною Балабан.
Історія старшої доньки Евеліни розпочалася не зі спортивних амбіцій, а з турботи про здоров’я. Під час одного з оглядів лікарка звернула увагу на особливості розвитку грудної клітки дівчинки та порадила батькам не зволікати.
«Нам рекомендували пройти курс масажів, а потім обрати або плавання, або гімнастику. На плавання ми певний час ходили, але з маленькою дитиною це було не дуже зручно, особливо восени та взимку. Тому зупинилися на гімнастиці».
На художню гімнастику Евеліна прийшла ще у віці чотирьох з половиною років. Перші тренування були більше схожими на гру. Діти знайомилися між собою, звикали до залу, навчалися слухати тренера та виконувати прості вправи. Згодом захоплення переросло у щось більше.
«Спочатку це було просто для здоров’я. Але потім з’явився колектив, подруги, перші виступи. Доньці захотілося виходити на килим, показувати себе, долати хвилювання перед глядачами».
Коли старша сестра почала тренуватися та виступати на змаганнях, за нею потягнулася і молодша. За словами Анни, молодша донька, Діана просто дивилася на Евеліну й хотіла робити все так само. Тож у чотири роки теж прийшла в художню гімнастику.
Сьогодні сестри тренуються разом, виступають на одних змаганнях та підтримують одна одну під час стартів. Однак характери дівчат зовсім різні.
«Евеліна дуже відповідальна. Якщо їй поставити завдання, вона буде працювати, поки не досягне результату. Вона може багато разів повторювати один елемент, поки все не вийде так, як потрібно.
Діана ж бере іншим. Вона більш рухлива, швидка і дуже гнучка від природи. Буває, що елемент, який старша відпрацьовує довше, молодшій дається швидше. Але водночас вона менш терпляча».
Саме тому кожна із сестер має свої сильні сторони. Одна перемагає наполегливістю та дисципліною, інша — природними даними та легкістю виконання. За роки занять мама побачила зміни не лише у фізичній формі доньок.
«У нас була конкретна мета — виправити проблеми зі здоров’ям. І ми її досягли. Але все інше стало приємним бонусом».
За її словами, діти стали значно рідше хворіти, а регулярні навантаження позитивно вплинули на загальний стан організму. Втім, найбільші зміни відбулися у характері.
«Колись Евеліна могла розплакатися через будь-яке зауваження. Якщо щось не виходило, дуже переживала. Зараз вона спокійніше ставиться до невдач і розуміє, що результат приходить через працю».
Саме тоді в родині з’явилася фраза, яка стала справжнім життєвим правилом для дівчинки.
«Я завжди кажу їй: «сто разів спробуй — і на сто перший усе вийде». І тепер вона сама мені про це нагадує.
Нещодавно в неї вийшов складний елемент з обручем, і вона сказала: «Мамо, бачиш? Я багато разів пробувала — і в мене вийшло».
Особливим етапом для родини стали міжнародні змагання за кордоном. Як пригадує Анна Балабан, найбільше хвилювання було не через результати, а через сам факт, що доньки представляють Україну.
«Це була велика відповідальність і водночас велика гордість. Діти виходили на килим з українськими прапорами, представляли свою країну на міжнародному рівні».
Одними з найуспішніших стали змагання в Польщі. Там Евеліна здобула золоту нагороду серед одинадцяти учасниць, десять із яких були польками і лише одна представниця України.
«Ми до останнього не знали результату. У Європі нагородження починають із останніх місць. Коли вже не назвали ні другого, ні третього місця, зрозуміли, що Евеліна стала першою».
Не залишилася без нагороди й молодша сестра — Діана посіла третє місце.
Художня гімнастика давно вважається одним із найдорожчих видів спорту. М’ячі, булави, стрічки, обручі, професійне взуття, поїздки на змагання та костюми для виступів потребують значних коштів.
«Оренда купальника коштує приблизно 500–700 гривень на один виступ. Якщо шити власний — це вже від 12 тисяч гривень і більше. А дитина росте, тому через сезон купальник потрібно змінювати».
Особливість родини Балабан у тому, що всі витрати множаться на два. Два купальники, два комплекти інвентарю, дві поїздки на змагання. Але поки є можливість і бажання дітей займатися, Анна зізнається, що разом з чоловіком буде підтримувати.
На її думку мами, заняття спортом зробили доньок значно стійкішими до життєвих викликів. Попри спортивні успіхи, батьки не змушують дівчат пов’язувати своє майбутнє виключно з гімнастикою.
«Якщо колись вони вирішать обрати інший шлях, ми це підтримаємо. Головне — щоб були щасливими та займалися тим, що люблять».
Та поки що сестри Балабан продовжують тренуватися, ставити нові цілі та мріяти про наступні перемоги. А мама й тато залишаються їхніми найвідданішими вболівальниками.
«Дівчатка, я в вас вірю. Де б ви не були і який шлях не обрали, знайте: мама й тато завжди поруч. І пам’ятайте — сто разів спробуй, і на сто перший усе обов’язково вийде».
Читайте також:
- «Дитина має знати, що її люблять»: відверта розмова з вчителькою з Луцька, яка стала однією з найкращих педагогинь України
- «Найважче — коли гинуть діти»: відверте інтерв’ю зі слідчим з Волині Максимом Авдимирцем
- «Найважче — неповага з боку пацієнтів»: парамедикиня з Луцька про роботу швидкої та війну
Будь в курсі усіх новин
