«Хай живе любов»: у Луцьку вшанували пам’ять Олександра Якимчука

Нагадаємо, 17 квітня 2023 року, серце Олександра Павловича Якимчука зупинилося. Вечір пам’яті минув так, ніби він і досі був поруч із нами. Замість хвилини мовчання зал вибухнув оплесками — такими ж гучними, як тоді, коли Якимчук виходив на сцену, і овації не вщухали. Ці оплески стали символом глибокої поваги та вдячності митцю, наставнику, людині, чий талант і світла пам’ять залишаться з нами назавжди.

У залі зібралося кількасот глядачів –  знайомі, друзі та шанувальники таланту митця. Багато з них не вперше приходили на його вистави й виросли на його творчості.

Творчий шлях

Олександр Якимчук розпочав свій шлях у театрі ще у 1972 році як монтувальник декорацій і виконавець епізодичних ролей. Згодом він став провідним актором та постановником, зігравши близько 150 ролей і створивши десятки вистав. Він також був режисером, художником, автором лібрето та перекладів, ставив концерти, капусники, новорічні ранки, навчальні спектаклі для студентів. Крім театру, він знявся в близько десяти фільмах. 

Спогади колег і родини 

Вечір пам’яті розпочав виконувач обов'язків директора-художнього керівника театру, заслужений діяч естрадного мистецтва України Сергій Скулинець. Він подякував присутнім за те, що, попри складний час, вони прийшли вшанувати пам’ять видатного митця:

«Друзі, стою зараз за кулісами й думаю: сьогодні на цій сцені мав би стояти він. Людина, яка віддала театру все своє життя. Прошу ще раз оплесками подякувати нашому народному артисту України — Олександру Павловичу Якимчуку.

Чесно кажучи, мій настрій сьогодні зовсім не святковий. Ми відкриваємо 86-й театральний сезон, але починаємо його вечором пам’яті великого митця. Дякую вам, що попри всі труднощі знайшли час прийти й вшанувати його.

Сьогодні ви побачите виставу «Хай живе любов» — його останню роботу, яку він створював із натхненням, навіть коли здоров’я вже не дозволяло вийти на сцену. Я пам’ятаю, як носив йому записи репетицій до лікарні, і його очі світилися щастям.

Він мріяв бути тут, поруч із вами. І сьогодні він з нами — у кожній декорації, у кожному слові цієї вистави. Давайте разом подивимось її і ще раз подякуємо Людині з великої літери — Олександру Павловичу Якимчуку». 

Провідний артист театру та завідувач трупою Олександр Веремко розповів про свого наставника:

«Він учив нас дисципліні й відповідальності, але робив це з гумором. Саме завдяки йому я залишився працювати в театрі. Він умів надихати навіть тоді, коли здавалось, що не впораєшся». 

Теплі слова згадок пролунали і від внучки Софії Мартинюк, яка нині є акторкою й мала можливість зіграти на одній сцені зі своїм дідусем.

«Спочатку я кричала: "Не буду в театрі, не буду актрисою". І десь потім: час покаже. Час показав. Дідусь у ролі мого викладача, режисера та наставника. Поруч з дідусем я себе відчувала дуже спокійно, дуже впевнено, але як тільки я виходила, напевно, на сцену, коли він був режисером вистави, я сама собі задавала тиск. Я собі сама задавала той рівень: як я підведу дідуся, як я зараз вийду щось не так зроблю, мені не можна це.

Його найбільша риса – бути красивою людиною. Він навчив мене бути впевненою і не боятися рухатись уперед».

Колеги називали його світлою, доброзичливою та харизматичною особистістю. Він був завжди життєрадісним і веселим. Світла, унікальна людина, надзвичайно талановитий і харизматичний режисер із багатою душею та глибоким мисленням. Прекрасний актор, щира та добра людина, шалений оптиміст і найкращий дідусь. Для багатьох він був прикладом для наслідування, другом і підтримкою, людиною, що вміла надихати.

Цілеспрямований, дисциплінований, уважний до людей, відданий театру до самозречення — він залишив по собі яскравий творчий слід і тепло, яке пам’ятатимуть усі, хто його знав.

Символічна прем’єра 

Вечір пам’яті завершився показом комедії Олександра Фредро «Хай живе любов» – останньої постановки Якимчука. Підготовка до вистави розпочалась у перші тижні після початку повномасштабної війни, коли колектив повернувся до роботи попри тривоги та невизначеність.

Хоча сам постановник не зміг бути присутнім на прем’єрі через стан здоров’я, він приймав вітання телефоном. Його колеги згадували, що навіть у хворобі він не втрачав бадьорості та цікавився кожною репетицією.

Заклик, який з афіші вистави звучить як життєве кредо митця – «Хай живе любов», – став символом його творчого шляху та вдячності глядачів, які не забувають його талант і відданість сцені.

Читайте також:

• У Луцьку вшанують пам’ять народних артистів Людмили Приходько та Олександра Якимчука
• Останні оплески: у Луцьку попрощалися з народним артистом Олександром Якимчуком
• «Ця людина мала Божий дар»: спогади про актора волинського театру Олександра Якимчука