Історія мужнього батька та захисника Володимира Органіста з Волині

Володимир Органістий, батько трьох дітей та військовослужбовець з Волині, залишив свою родину та пішов на фронт, щоб захищати Україну. Його життя обірвалося на війні, але його відданість, мужність і любов до родини залишаються в серцях.

На ВСН читайте про його життя, відданість та трагедію, яка принесла біль ще одній волинській родині.

Володимир народився 28 лютого 1977 року в Нововолинську. Дуже рано хлопець залишився сиротою: мама померла, коли він навчався у другому класі, а батько трагічно загинув через рік у депо, потрапивши під пилораму. Опікувалися Володею двоє старших братів – Ярослав та Олександр, які перевели його з тодішньої ЗОШ №8 до Нововолинської середньої школи-інтернату. Правда, хлопець перебував там лише вдень, на ніч щодня приходив додому.

Після отримання атестата юнак освоїв спеціальність газоелектрозварника у ВПУ №1 в Будятичах. Закінчивши училище, він декілька років пропрацював на поверхні шахти «Бужанська», а потім деякий час їздив на заробітки в Чехію. Повернувшись, влаштувався у Луцьку фірму «Сантехмонтаж». Установлював людям тепло, електроплити, проводив світло. Згодом знову повернувся на «Бужанську». Та працювати там довго не зміг - не дозволяло здоров’я, тому чоловік, маючи 13 років загального стажу, розрахувався й влаштувався на роботу в КП «Теплокомуненерго».

Був гарним батьком і чоловіком

«Чоловік обожнював дітей, ходив з ними гуляти, вчив синів грати у футбол. Богдана навчив випилювати з фанери різні фігури. Віталія він часто брав із собою на риболовлю, складав з Мирославкою та хлопцями всілякі конструкції з «Лего», на чому, не побоюся цього слова, всі троє були просто «помішані». Особливо Віталік, який уміє складати все, на що лиш вистачає у нього фантазії. Нещодавно брався скласти кухонний комбайн, бо, як і тато, який мав свою фірмову страву - плов, дуже любить куховарити. Одного разу вони навіть посперечалися, в кого плов вийде смачнішим. Кожен взяв по порції рису та м’яса, по окремій каструлі й одночасно стали готувати. Потім діти визнали, що в тата страва вдалася краще, на що той зауважив: «Мама готує щодня, а я лише деколи».

Одного року напередодні Великодня ми навіть місили дві паски, бо Володя не любив родзинок. Тоді у нас через порив на 6-му мікрорайоні якраз перекрили воду й повідомили, що до Пасхи не дадуть. Тож я пожартувала, що не буду гаятися й пекти дві різні. Потім сказала, що це був жарт, але чоловік взявся місити тісто зі своїми улюбленими сухофруктами, зауваживши, що це - справа принципу. Я й гадки не мала, що він так учинить. Він узагалі був дуже принциповим, завжди доводив свою правоту», - сумно посміхається, пригадавши щасливі дні, дружина Анжела.

«Хто, якщо не я?»: спогади про багатодітного батька з Волині, який загинув на фронті

Повномасштабна війна застала Володимира Органістого у фірмі «Роса», де ввечері 24 лютого 2022 року він й отримав повістку в армію.

«Чоловік міг не йти, адже мав трьох діток. Побратими його навіть відмовляли, але він на те не зважав. Завжди повторював: Хто, якщо не я?». Коли ж я стала плакати та просити подумати про дітей, він заявив: «Мамка, не переживай. Ти - міцна й усе витримаєш. Так мене іноді називав. До кінця життя пам’ятатиму його останню посмішку та перед сказані смертю слова, коли 15 травня ми востаннє говорили телефоном: «Тобі там, мабуть, дуже важко? Чи є що їсти пити?», запитала наприкінці розмови. «Це тобі важко, бо залишилась одна з трьома?» - зауважив на те Володя.

У бою ніколи не пас задніх

Вранці 25 лютого чоловік уже був у Володимирі, де в штабі 14-ї ОМБр його зарахували до складу 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону. Далі їм видали військову форму і відправили на Рівненський полігон, де видали БТРи, і вони поїхали на Київ.

Перший найважчий бій із величезними втратами хлопці прийняли під селом Макарів 7 березня 2022 року.

Як потім розповідав рідним побратим, Володимира Олександр Герасимчук, перед боєм їм видали джавеліни. І так сталося, що в одному з БТРів (а вони загоряються за кілька секунд) були джавеліни, в другому - зарядка до них, а в третьому – боєприпаси. Щоб зупинити колону, зазвичай б’ють в першу та в останню машини. І коли в останню влучив ворожий снаряд, боєприпаси здетонували…

Почалося справжнісіньке пекло: горіли та рвалися машини, а люди давали відсіч. Ті, хто залишився тоді в живих, були майже голі та босі. Все, що у них було, згоріло повністю. А Володимир носив 45-й розмір взуття, якого на військових складах майже не було. Тож із берцями на прохання Олександра, йому допоміг голова ГО «Незламні нововолинці» Володимир Демчук.

З під Макарова підрозділ, в якому воював Володимир, перекинули на Запорізький напрямок, а потім передислокували для доукомплектування, оскільки з цілого батальйону залишилося близько 50 бійців, у Миколаїв. Там хлопці пробули лише три дні, хоч їм спочатку обіцяли тиждень відпочинку. Та після поповнення – нова дорога. Цього разу - на оборону Херсона. Після звільнення цього обласного центру їх передислокували на Донеччину.

«Зранку 15 травня Володя був ще у Миколаєві, а вже 18-го поблизу села Довгеньке він прийняв останній свій бій. Ми навіть не знали, що їх туди перекинули, бо чоловік не завжди казав нам правду, де саме перебуває. Лише згодом Саша Герасимчук який упізнав, відкопав та привіз сюди його тіло, розповів, що Володимир загинув, коли ворог ударив по них із «Градів». Він тоді прикривав один фланг свого підрозділу, а його побратими були на другому. Тому й залилися тоді в живих, хоч Саша пережив Володю лише трішки більше, як на три місяці, бо загинув на початку вересня», - з болем у голосі каже дружина захисника.

Передчуття не обмануло Героя

Чоловік, напевне відчував, що це його остання розмова з рідними, бо того ж вечора, 15 травня, поспілкувавшись із дружиною, зателефонував до Віталіка та просив, аби всі вони добре вчилися слухали маму, допомагали їй у всьому, а з донькою говорив аж 45 хвилин, поки не почав розряджатися телефон. Обіцяв їй привезти все що вона тільки вона захоче: і ляльку Лолу і новий «Лего», і складати пазли, а на закінчення розмови теж попросив слухатися маму.

«Коли я потім запитала, про що він так довго говорив із Мирославою (такого раніше ніколи не було), Володя засміявся: «Ти знаєш, вона так гарно зі мною розмовляла, розповідаючи, що ти готуєш їжу по днях, як одягала її в дитсадок, що я аж задрімав, а очунявши, почув, що дівчинка й далі щось розповідає, запитуючи постійно, чи я її чую. Та потім мене покликали, і я з нею попрощався». Це були його останні слова», - змахнувши сльозу, зауважує пані Анжела.

Похоронили Володимира на монастирському кладовищі в Низкиничах. Указом Президента від 30 червня 2022 року солдат Володимир Органістий посмертно нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня, а рішенням сесії Нововолинської міськради йому надано статус «Почесний громадянин міста».