Понад усе хотів продовжити свій рід: серце Героя з Волині не витримало важких випробувань війною

Про нього розповідає газета «Полісся».

У 2014 році, коли Україна повстала на Майдані, Іван проходив строкову службу у столиці. Тож духом боротьби за свободу та незалежність молодий боєць був просякнутий подіями Євромайдану. З початку повномасштабної війни Іван твердо налаштувався виганяти російського ворога, втім отримав у 2022 році наказ тримати захист північного кордону держави, тож у розташуванні «сотки» солдат ніс службу на Любешівщині. Коли ж Камінь-Каширський батальйон передислокували в Донецьку область, навідник гармати (така була спеціальність в Івана Гембіка) успішно утилізував російських ворогів на околицях Лимана.

«Разом із побратимами тримали позиції до останнього і мали намір бити рашистів аж до нашої перемоги, — поділився планами захисників командир мінометного розрахунку Віталій. «Важко на війні заводити дружбу, бо, на жаль, трапляється так, що ти можеш втратити бойових друзів… Я хочу, щоб рідні, земляки мого бойового побратима знали, що Іван був надзвичайно світлою і в усьому позитивною людиною. Він був дуже відповідальним, і коли брався за справу, то обов’язково виконував її на відмінно», — розповідає командир Віталій.

«Мінометна батарея завжди супроводжує нашу піхоту, допомагає їй, але не раз смерть чатувала на нас: під Очеретиним долетіла ворожа арта. Тоді Іван отримав контузію, але не лікувався належним чином. Старший солдат не покидав своїх хлопців і до останнього витримував бій. Він — патріот, вмотивований захисник, людина з добрим серцем, відкритою душею. З ним було легко і надійно», — підсумував побратим.

«Переважно більшість військових, які спілкуються з рідними, завжди доповідали, що все у них добре, щоб не турбувати батьків, майже ніколи нічого не розповідали про труднощі, — згадує останні розмови Івана його найрідніша людина — мама. Останнім часом, за словами пані Ольги, синові дошкуляли воєнні травми. Він все ж вирішив підлікувати здоров’я».

«Іван перебував на відновленні у військовому госпіталі, що на Львівщині, і заїхав додому для проходження військово-лікарської комісії. Мого сина, як і багатьох інших, скалічила війна: мав дві контузії, постійно нагадували нервові недуги, нестерпно боліла голова. Він погано спав, здригався уві сні, бо навіть під час відпочинку не покидали видіння страхів із поля бою. Мій Герой не встиг пройти медичний огляд в повній мірі, адже в Бога були на нього інші плани», — зітхає через непоправну втрату зажурена мати.

Іван Гембік будував план на життя і понад усе хотів продовжити свій рід, але його мріям здійснитися так і не судилося.

Леся МІНІБАЄВА.

Читайте також:

• Загинув унаслідок артобстрілу: 24-річному захиснику з Волині просять присвоїти державну нагороду
• «За 3 дні до його загибелі ми поговорили. Але не знав, що та розмова – остання»: Герой з Волині загинув на Харківщині
• За мужність: на Волині рідним загиблого та зниклого безвісти захисників вручили державні нагороди