«Із перших днів вторгнення Росії я знала, що син піде на війну»: спогади про Героя з Волині Олександра Чирука

Лише майже через два місяці наприкінці минулого тижня захисника зустріли у рідному селі навколішки, освітлюючи його шлях ліхтариками, свічками, - пише газета Полісся. 

Поховали вірного сина України у день її Соборності, 22 січня.

«Із перших днів вторгнення Росії я знала, що Саша піде на війну. Його патріотичні почуття, загострене відчуття справедливості не дозволили б йому залишитися осторонь. І з перших днів я відчувала, що може статися будь-що», - каже мама захисника Наталія Іванівна Балик.

Вона не помилялася. Олександр, який до цього вже 5 місяців був на роботі в Німеччині, звичайно, повернувся і, навіть не заїжджаючи додому, одразу прибув до військкомату. Мама переживала, чи заїде побачитися з рідними. Адже він був дуже рішуче налаштований стати на захист України, хоч і не мав жодної військової підготовки. Та взяли хлопця не з першого його звернення. Спочатку направили у навчальний центр, згодом навчався військовій справі в Англії. У серпні Сашко повернувся і після підготовки на полігоні потрапив на передову.

У складі протитанкового взводу 1 механізованого батальйону 14 ОМБр солдат приступив до виконання завдань на Харківщині. Потім були передислокації, виконання завдань, а отже знову набуття навичок та знань. А був Сашко навідником станкового протитанкового гранатомета (СПГ), працював із ПТУРів.

Олександра цінували, бо бачили його цілеспрямованість, розуміння техніки.

«Хлопець був толковий. Крім того, що вже вмів, опановував нове. Швидко вчився працювати з планшетами, якими ми користуємося для коригування розрахунків наведення цілі. Добре керував БПЛА, тож його хотіли забрати в аеророзвідку», - розповідає командир Петро за позивним «Штіль».

«Такі на фронті особливо цінні. Серйозний, відповідальний та вмів керувати «пташками. Ми хотіли, щоб він став «нашими очима» в небі, - зауважує побратим із аеророзвідки за позивним «Лимон», який тільки почав налагоджувати співпрацю із Сашком. Артем був приємно вражений від першого знайомства: «Я зайшов до нього, а він замість того, щоб відпочивати - вчився, вдосконалював свої знання того, з чим працював».

Мама Наталія Іванівна каже, він завжди таким був: за що не брався, усе повинен був добре вміти. Так і в навчанні, і в роботі. І щирим патріотом був змалку.

«Після закінчення 9 класів у Рудці-Червинській Сашко вступив на навчання в радіомеханічний коледж при авіаційному університеті в Києві. Провчився півтора року. І тут - Революція Гідності. З перших днів він почав ходити на майдан. Я розуміла, що це небезпечно, але не могла вмовити цього не робити. Ніякі аргументи на нього не діяли. І лише той факт, що він ще дитина (на той час мав 17 років), дозволив мені його практично силоміць забрати звідти і повернути додому. Розуміючи те, що якщо Саша залишиться в Києві, то всеодно буде ходити на майдан, я вмовила його залишити навчання в коледжі і закінчити 11 клас у Тоболівській школі», - розповідає мама.

Згодом він закінчив Камінь-Каширське ВПУ, а потім ще було навчання у Волинському інституті економіки і менеджменту, і робота за кордоном. Олександр з юних літ намагався бути мамі та молодшим сестрам Ірині і Марійці підтримкою. Підставляв їм своє чоловіче плече завжди, коли вони цього потребували. До нього прислухалися, бо був хорошим порадником – життєву мудрість переймав змалку у дідуся Івана і бабусі Надії. Тепер уся родина в розпачі, що втратила Сашка… назавжди. А він тільки починав жити, мріяти, любити…

Олександр Чирук загинув Героєм під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Ямпіль Краматорського району Донецької області. Автомобіль, яким він їхав у розвідку, підірвався на міні. Разом з ним загинули лучанин капітан Владислав Чігасов та киянин Олег. 

Артем, який вижив, каже, що побратими Сашка обов’язково помстяться за їхню смерть, виженуть проклятих москалів з української землі.

«Інакшого виходу у нас нема», - додає Штіль.

Тетяна ПРИХОДЬКО

Читайте також:

• «Був у батьків єдиним сином, його тато теж пішов воювати»: спогади про Героя з Волині Романа Букало
• Для дружини і дітей він досі живий: спогади про загиблого Героя з Волині Олександра Карпіка
• «Хтось мусить захищати брата та маленьку племінничку»: спогади про Героя з Волині, який помер на війні