«Коли росіяни перестануть стріляти – не буде війни, якщо перестанемо стріляти ми - не буде України», - волинянин Олександр Харківський

Волинський захисник, ковельчанин Саша Харківський (за паспортом – Олександр Калюжний) дав інтерв'ю іспанському виданню EL MUNDO. 

Іноземне видання вже вдруге взяло інтерв’ю у Харківського, вперше - спілкувалися у перші дні повномасштабної війни. «Ми хотіли знову зустрітися з солдатом, який цілував гранати, які він підготував для всіх, хто прийде на їхню землю», - пояснює журналіст.

Через рік і три місяці у Олександра відросла сива борода і він палить одну сигарету за одною. Сьогодні він несе службу у структурі ССО, тож разом з побратимами має бути готовий будь-якої миті вирушити у будь-яку точку фронту.

«Олександр Харківський на війні з 2014 року. Це один із тих солдатів, яких президент Володимир Зеленський називає «незамінними», тому що ветеранів з досвідом стає все менше», - коментує іспанське видання.

Утім, це не перша війна у його житті. У 1989 році він воював під час конфлікту у Нагірному Карабасі. З 2014 року – війна на Донбасі у батальйоні «Айдар». Напередодні повномасштабного вторгнення Олександр грав у покер. 24 лютого, на світанку почалась війна. Відтак, з того дня він більше не сідав за зелений килим. Але каже, що хотів би дожити до перемоги і сісти за покерний стіл знову.  

Уже за кілька годин після вторгнення Путіна він з побратимами-ветеранами батальйону «Айдар» 2014 року зібралися в одному місці, щоб давати відсіч, якщо ворог зайде на Волинь.

- З групи солдатів, які були з вами в ті дні, скільки всього померло? - цікавиться журналіст.

«Один загиблий, один зник безвісти і 12 поранених, але всі одужали. Навіть наш товариш Богдан Бурячок, який був дуже тяжко поранений, не списався і досі воює», - повідомив Харківський.

З того часу бійці з його групи воювали у багатьох місцях. У Чернігові, Лимані, Бахмуті, Вугледарі... «Не можна сказати, в кого який бій був тяжчий. Всі бої тяжкі по всій лінії фронту. Кожен солдат, який був на фронті, він уже був у своєму найтяжчому бою», - пригадує Олександр. 

На запитання, «чи вважає він себе хорошим солдатом», волинянин відповів: неважливо, ким ти себе можеш вважати.

«Ця війна настільки страшна, що для ракети чи авіабомби немає великого значення, який саме ти солдат».

- Якщо вам доводилось вбивати російського солдата, чи думали ви про те, що в нього теж також десь є сім'я?

«Їм треба просто піти. І ні в кого з нас не буде потреби думати про їх сім'ї чи їх дітей. Коли росіяни перестануть стріляти – не буде війни, якщо перестанемо стріляти ми - не буде України. Це просто. Хочуть жити, нехай ідуть звідси», - підсумував Олександр Харківський. 

Переклад і адаптація тексту видання ВСН за згодою автора

Читайте також: 

• Відчував, що додому вже не повернеться: волинянину Олександру Савюку назавжди 34
• Сподіваюся, на небі зустрінешся з другом: спогади про загиблого командира, волинянина Олександра Філона
• Познайомилися з коханою у Маріуполі, а пропозицію зробив на день народження: воїн з Волині 7 років носить військову форму