«Мамо, мені карта не потрібна, я знаю дорогу - куди і що»: спогади про полеглого солдата з Волині Миколу Конова

Про це повідомляє видання Нова доба.

1 жовтня 1993 року у родині Івана Івановича та Любові Миколаївни Конових, простих сільських трударів, народилась остання дитина – син Микола. До цього вже мали старшого сина Юру (нині проживає у Ситниці із сім’єю) та двох доньок – Світлану (Старосілля) та Оксану (Луцьк).

Після завершення Старосільської дев’ятирічки, Микола подався здобувати професію до Маневич, але невдовзі покинув навчання та почав їздити із хлопцями по будівельних заробітках. Швидко всього вчився у своїх більш досвідчених товаришів. Був у Польщі, а також в москві… Певно, не думав, що доведеться стати на захист України від тих, кому багато чого будував…

Проживав Микола із батьками, татом, що хворіє й пересувається на милицях, та мамою, котра ще продовжує працювати. – Микола жонатим не був, хоча дівчат біля нього крутилось чимало, – каже його мама Любов Миколаївна, тихо схлипуючи від горя. – Та все до нього чіплялися якісь жіночки із дітьми. Навіть до хати приїжджали, а він і сказати їм нічого не міг. А останнім часом у нього з’явилась дівчина Оксана із Кам’янки-Бузької, але трішки за нього старша. То казав, що вона дуже хороша.

Мобілізували чоловіка у червні 2023 року. Потрапив спершу на Рівненський, потім на Тернопільський полігони. А невдовзі попрямував на Донеччину, перебував поблизу Костянтинівки у складі 42-ої ОМБр, де й воював.

– Син був свого роду поводирем у підрозділі, бо дуже добре орієнтувався на місцевості. Не раз мені казав: «Мамо, мені карта не потрібна, я знаю дорогу – куди і що», – продовжує жінка.

– А ще раніше, до мобілізації мені говорив: «Ти знаєш скільки дітей перебили. Я не буду ховатися і сидіти вдома. Ти подивися, що робиться. Я доведу всім хто я є». А ще син розповідав матері у своїх щоденних дзвінках, що майже кожного дня вбивають наших хлопців… Ідуть і не вертаються…

– Якось він прийшов з позиції і зателефонувала до командира чиясь сестра й сказала, що пропав її брат. Командир це підтвердив. А Микола йому каже, що він знає, де лежить той хлопець, – продовжує моя співрозмовниця. – Він діждав вечора і разом з іншими притягли того бійця. Тоді він ще отримав контузію. Йому дали якісь таблетки, трошки прокапали і знову повів людей на позиції. Тоді він мені ще набирав, але я була на роботі й не могла відповісти. А це був його останній дзвінок 24 грудня минулого року… Через два дні він зник.

Коли Микола був на полігонах, то приїздив на кілька днів додому. Ще показував усякі способи маскування на місцевості старшому брату Юрі, приговорюючи: «Отак треба ховатися…». З братом і сестрами, племінниками добре ладнав, усіх любив і охоче допомагав їм. Ніякої роботи не боявся й був беручким до усього. Піде у ліс, назбирає два відра чорниць, здасть, а потім знову до лісу. Так само і грибів вмів назбирати. А ще дуже любив риболовлю та все щупаків додому батькам приносив.

– Після багаторічної роботи дояркою у колгоспі «Мрія» продовжую трудитися, й нині у своїх 66 років працюю техробітницею в ТзОВ «Баффало». Чоловік трудився у будівельній бригаді, а потім – на пам’ятниках у Колківському побуткомбінаті, вже давно на пенсії. Отак і живемо. Коли син був вдома, то як прийду з роботи – і їсти дасть, і чаю зробить. В доньки Оксани чоловік Андрій та один із синів теж на війні, ще один також навчається на військового. Дай Боже що все це чимшвидше закінчилося, – наостанок каже згорьована матір.

Віддати шану захиснику в його рідному селі зібралися майже всі його жителі із синьо-жовтими прапорами, квітами й провели Героя до місця поховання в останню земну дорогу.

Щирі слова співчуття рідним Воїна висловили заступниця селищного голови Оксана Наглюк, староста округу Віктор Регешук, священнослужителі, котрі дякували батькам за те, що зростили такого відважного сина – справжнього патріота своєї Батьківщини. Поховали Миколу Конова зі всіма військовими почестями на сільському кладовищі. Він став ще одним лицарем Небесного легіону, котрий оберігатиме спокій українців із Небес.

Щирі співчуття рідним та близьким Захисника! Слава Україні! Героям слава!

Читайте також: 

• За власною ініціативою пішов на «нуль», щоб не відпускати нових хлопців у перший бій самих: Герою з Волині назавжди 18 років
• Пройшов Мар’ївку, Вугледар, Курахове, Борову, Бахмут, а загинув під Покровськом: спогади про Героя з Волині Олега Пронцевича
• На похорони свого єдиного сина батько приїхав із передової: Герой з Волині тепер з небес захищатиме свою маленьку донечку та кохану дружину