Спогади про Героя з Волині Олега Пронцевича

8 квітня ворог забрав тут життя молодшого сержанта Пронцевича Олега Сергійовича із села Тоболи на Волині. Не маючи військового досвіду, колишній будівельник покинув життя у Луцьку й одним із перших став на захист української землі від російських окупантів і, виконуючи найрізноманітніші завдання, гідно пройшов шляхом воїна Мар’ївку, Вугледар, Курахове, Борову, Бахмут… Снайпер, бойовий медик, стрілець, майстер управління дронами, прекрасний сім’янин, товариш – словами не злічити, скільки пережив і важив у долях інших Олег і яку втрату понесло суспільство…

Про це пише газета Полісся.

У його серці було багато любові й сподівань, в очах – тиха рішучість і безмежне добро, а на броні коротко і зрозуміло писало – «тато». І справді, Олег був неймовірним батьком, Людиною. Зовсім молодим – у грудні лишень виповнилося 33 – по-батьківськи огортав турботою усіх довкола: завжди порадить, заступить, віддасть останнє, пожаліє…

Не раз ішов на складні завдання, заміняючи інших, особливо молодших. Його внутрішня сила і справжність прихиляли, а ювелірна робота з БПЛа викликала захоплення. Він робив усе з великою душею, настільки професійно, що складалося враження, ніби займався цим усе своє життя. Розвідка, мінування, управління ударними дронами – максимальна точність і оперативність були другим іменем Олега, а безпілотні системи – його захопленням.

«Процент» горів своєю справою і дивував глибиною знань, які самотужки зібрав кропіткою працею і важким досвідом. Близькі кажуть, він багато читав і постійно тренувався. Було помітно, наскільки він був цінний для побратимів і як сам дорожив хлопцями. Здається, довоєнні справи не приносили йому такого задоволення, як робота з безпілотниками в команді захисників. А нещодавно завзятого оборонця нагородили «Срібним хрестом».

Пройшов Мар’ївку, Вугледар, Курахове, Борову, Бахмут, а загинув під Покровськом: спогади про Героя з Волині Олега Пронцевича

Олег Пронцевич був із тих, хто не відступає, іде вперед попри страх і небезпеку. Найважчим для нього було не контролювати ситуацію. Наприклад, у дорозі. Так, уже не раз FPV-дрони влучали у машину захисників, але вечір 8 квітня став фатальним. Ворог обстріляв «очі війська» й Олег Пронцевич загинув з другом Романом Никичуком внаслідок мінно-вибухових травм. Побратими відкопували їх майже добу…

Я втратила так багато. Земля ішла з-під ніг, а він стояв міцно. Завжди умів знайти правильні слова, старався бачити щось хороше. У всьому. У всіх. Він ніс у цей світ добро і світло. Напевно, 8 квітня померли ми двоє, просто один з нашої пари продовжує дихати, – звіряється крізь біль дружина Ірина. – У них з донькою був тісний зв’язок, хоча дуже мало провели часу разом: Олег багато працював на сезонних роботах, а коли Анюті було 3 роки – твердо вирішив стати на захист України.

Нам вдалося побути утрьох заледве рік, а тиждень поїздки до тата на схід був найщасливішим у нашому житті. Все ж він завжди був поруч через фото, відео, телефонні дзвінки. Щодня о 7,30 Олег телефонував, аби Анюта вставала йти до школи, натомість у відповідь чув: «Тато, вставай захищати Україну»… Покровськ подарував нам маленькі миті щастя, але й Покровськ забрав його у нас.

«Ти був найсправжнішою людиною, яку я знала. Ти був завжди чесним і говорив те, що думав. Ти був справедливим щодо близьких і чужих. Ти був щедрим настільки, що міг віддати останнє тому, хто цього потребував. Ти був неймовірно мужнім: щоразу на волосину розминувшись зі смертю, знову й знову робив свою роботу, бо твердо знав, що маєш захищати своїх дівчат. Твоя любов до життя була такою великою, що поруч із тобою завжди було свято. Ти був найкращим татом у світі. Ти був неземною любов’ю моєї дочки, її міцною та надійною опорою. Ти був ніжною частинкою мого серця. Саме ти навчив мене жити кожним днем і прощати тих, кого дуже важко простити. Ти був…

Тішуся тим, що непростий шлях, який обрала твоя душа, ти пройшов гідно: справжній син, чоловік, батько, друг, справжній громадянин, справжній воїн», – оплакуючи непрожите щастя дітей і світлу душу зятя, підкреслить Світлана Яцук. І під кожним словом підпишуться сотні, хто знав захисника. Бо він був із тих найкращих, які йдуть першими.

Несправедливо і занадто рано обірвали орки земний шлях Олега Пронцевича. Не стане тепер буркотливим дідусем для своєї Іринки, не навчить Анютку плавати, не поведе у доросле життя, не прийде у батьківський дім, не порибалить на новому човні на поліських плесах, не зателефонує, не залунає його щирий сміх, але дарована ним любов заколоситься в серцях усіх рідних і знайомих. Вона більша за відстань і сильніша за смерть. Навіки…