На похорони свого єдиного сина батько приїхав із передової: Герой з Волині тепер з небес захищатиме свою маленьку донечку та кохану дружину

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба». 

– Володя із дитинства ріс бойовим і спортивним, – розповідає тато Юрій Володимирович. Це в честь дідуся був названий його син. – Займався легкою атлетикою – дома чимало грамот та нагород за зайняті призові місця в різноманітних змаганнях. Був весь в спорті – у вільний час біг, футбол, турнік.

Здобув професію тракториста-машиніста, водія автотранспортних засобів, слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин в Колківському ВПУ (нині Центр професійної освіти). Коли після закінчення закладу постало питання вибору професійного шляху, без вагань обрав долю військового. У 2018 році підписав контракт і проходив службу у військовій частині Національної гвардії України, здійснював охорону Рівненської АЕС.

Одружився три роки тому, разом із дружиною жили у Вараші. Величезною радістю стало народження донечки Емілії. Нині їй рік і чотири місяці. Втішався її першими кроками і першими словами, ніжними дитячими обіймами і лепетанням: «Тато!»…

Місяць тому військовослужбовець вирушив на Запоріжжя. Як же було важко розлучатись із сім’єю, та розумів: заради майбутнього і його донечки йде боротьба із ненависним ворогом.

Поруч був найкращий товариш Владислав. Разом служили, щиро спілкувались. Із перших днів війни той прибув із-за кордону і став на захист України від окупантів.

– Я в цей час був на передовій на Луганщині, – каже Юрій Володимирович, який до війни працював водієм на фурі, а нині боронить рідну землю в складі 100 ТРО. – Звісно, чекав дзвінків від сина, ділився з ним бойовим досвідом. 18 грудня я був на позиціях, коли повернувся – мені повідомили цю страшну новину: від чисельних ран під час ворожого обстрілу загинув Володя. Він був командиром групи. Загинув разом із найкращим товаришем Владиславом – гранатометником групи вогневої підтримки.

Молодій дружині, мамі, двом сестрам затьмарила світ ця пекельна звістка. Важко їм усвідомити, сприйняти цю болючу втрату. Нині в Небеснім легіоні захищатиме Володя Україну, з Небес опікуватиметься сім’єю, своєю донечкою.

Сотні людей проводжали Воїна в останню земну дорогу. Неможливо було відшукати слова розради рідним, які втратили сина, чоловіка, батька, брата. Надзвичайно дорогу ціну заплатив він за нашу свободу і незалежність – віддав власне життя.

Із усіма військовими почестями поховали Героя на місцевому кладовищі.

Олена БИЧКОВА

Читайте також: 

• Взяв каску загиблого друга і пішов на фронт: спогади про Героя з Волині, який не повернувся з війни
• «Загинув під час нашої телефонної розмови, а на річницю одруження ми прощалися навіки»: спогади дружини про Героя з Волині Мирослава Поліщука
• Смерть настала миттєво: спогади про Героя з Волині, який загинув через чотири місяці після мобілізації