Взяв каску загиблого друга і пішов на фронт: спогади про Героя з Волині, який не повернувся з війни

Спогадами про земляка поділилася газета «Нова доба». 

Невимовне горе прийшло в сім’ю Борухів у село Галузія: минулого року вони втратили на війні зятя, а тепер ще і сина… Осиротіла молода родина, що мешкала на Тернопільщині, чотирирічна донечка Єва лишилася без тата, який у ній душі не чув…

Болить найдужче ця втрата молодій вдові Оксані Борух, батькам Героя Володимиру Петровичу та Любові Володимирівні, його молодшому брату Сергію, старшій сестрі Олені, у котрої 2 червня 2023-го у війні із російськими загарбниками загинув чоловік Володимир Вавелюк.

– Володимир та Андрій були друзі-нерозлийвода, – каже брат полеглого Героя Сергій Борух. – Коли Володимир загинув, Андрій це дуже важко й болісно переживав. Говорив, що мусить відплатити ворогам за смерть свого товариша та швагра, боротися з ними й за себе, й за нього. Йому ще передали Володимирову каску.

Андрій Борух завжди був спокійним, добрим, усміхненим, щирим і привітним хлопцем, якого любили всі односельчани. Він добре розумівся на техніці, а ще, напевне, як і всі галузійці, просто обожнював ліс – любив туди піти зранку й повернутися аж вечором. Ходив і по гриби та ягоди, і був вправним мисливцем.

– Після школи брат закінчив Маневицький професійний ліцей, вивчившись на слюсаря-ремонтника, тракториста, водія. Їздив на заробітки за кордон – і на сільськогосподарські роботи, й на фірму. Там познайомився зі своєю майбутньою дружиною. П’ять років тому після одруження став жити з нею в м. Чортків Тернопільської області. У них народилася донечка. Але щасливому спільному життю завадила війна. Він не міг спокійно споглядати за тим, що відбувається в Україні, не був байдужим до того… Сказав у січні 2023 року дружині, що поїде провідати батьків, а сам побув день у нас, а затим вирушив до ТЦК та СП в Маневичі, аби мобілізуватися в Збройні Сили.

Андрій, як і Володимир, служив у морській піхоті. Весь час перебував у найгарячіших точках війни на Херсонщині та Донеччині, будучи водієм самохідної гаубиці. Коли мав хоч кілька днів відпустки, обов’язково з дружиною та донькою навідувався до рідних у Галузію.

– Ми із сестрою поряд, лише Андрій жив далеко, та ще й майже два роки був на війні. Батьки його так чекали, що коли лиш повідомляв, що приїде, а ще і не їхав, – вже йшли ворота відкривати… Жили в тривозі від його дзвінка до дзвінка… – з гіркотою каже Сергій.

Загинув Андрій Борух 19 грудня поблизу села Дачне Покровського району Донецької області від осколкових поранень, завданих йому під час ворожого обстрілу. У світле свято Різдва Христового він повернувся «на щиті» у Чортків на Тернопільщину, де жив із сім’єю. Там і знайшов Вічний спочинок.

– Коли ми були на похоронах, його побратими підішли до батьків попросити вибачення, що не вберегли його, – розповідає брат Героя. – Казали, що Андрій їх урятував, вивіз з-під обстрілів, а вони йому не змогли допомогти…

Така ціна спокою на Волині, незалежності нашої країни. За півтора року двоє молодих друзів-швагрів загинули на Донеччині. Нехай Господь підтримає їхню згорьовану родину та близьких.

Читайте також:

• «Загинув під час нашої телефонної розмови, а на річницю одруження ми прощалися навіки»: спогади дружини про Героя з Волині Мирослава Поліщука
• У перші дні вторгнення став на захист України: батько 4 дітей з Волині загинув у бою на Луганщині
• У засідці чекав ворожий кілер, що вистрелив першим: історія полеглого Героя з Волині