Учитель, який став сапером: 59-річний волинянин навчає побратимів виживати й перемагати
59-річний учитель географії та хімії з Волині Сергій Федорук, відомий серед побратимів під позивним «Лукич», понад три десятиліття навчав дітей, а тепер навчає виживати й перемагати. З перших днів повномасштабної війни він — у лавах Збройних сил України, нині керує інженерно-саперним підрозділом на Торецькому напрямку.
У родині Сергія — три покоління вчителів, його мама, він сам і дружина, а також донька, пише Суспільне.
32 роки у школі
До повномасштабної війни Сергій 32 роки пропрацював у сільській школі на Волині вчителем географії та хімії. Завжди, каже, намагався йти до учнів у доброму гуморі.
«Перш за все, це заходиш у клас з посмішкою. Оце моє кредо — кожен клас уже знав. Раз Сергій Лукич зайшов з посмішкою — значить, він, перш за все, добрий», — каже Сергій.
У телефоні бійця на псевдо «Лукич» — фото його колег, учнів і учнів, які стали колегами.
«На цих фотографіях серед моїх колег, які вибрали педагогічну справу, сім учнів. Саме моїх учнів», — ділиться Сергій.
Керує інженерно-саперним підрозділом
Вміння знаходити спільну мову з людьми й знання географії та хімії знадобилися, каже Сергій, і на війні. У війську він три з половиною роки. Зараз керує інженерно-саперним підрозділом.
«Перш за все, географія — коли вибираєш позицію, ти маєш знати, яка це позиція, чи це залужені ґрунти, чи підвищені. Далі — встановлення мінно-вибухових загороджень, чи є це супісок, чи не є супісок, чи на поверхні поставити, встановити ці міни, чи, відповідно, їх закопати», — пояснює він.
У підрозділі Сергія служать двоє його колишніх учнів.
«Звичайно, пишаюся і завжди вони зі своїм побратимом, завжди говорять, мій вчитель, отак, як він говорить, мене вчив, і до чого навчив», — ділиться Сергій.
Зараз Сергієві 59 років. Його мрія — повернутися до мирного життя і далі працювати за фахом.«Мої бійці нагадують моїх учнів. Але учень — він тільки формується у своєму майбутньому, у своєму житті, як особистість, а тут особистість, яка вже має вибір, свою думку, свої світосприйняття, свої менталітети, і ти маєш з ним миритися, з кожним, відповідно, це все підійти, зважити та він буде виконувати цю роботу. Щодо учнів, так, мої учні також беруть участь на захисті нашої держави. Є такі учні, що вже пропали безвісти, загинули. Вже сім, пропали безвісти».
«В школі, як завжди чекають, завжди місце є. Я говорю, вже буду пенсійного віку. Кажуть, ще з таким пенсіонером гори згорнути».
Читайте також:
- «Головне — повернутися додому живим»: вчитель з Волині захищає Україну на фронті
- Двоє синів з великої волинської родини стали на захист України
- Пройшов крізь справжнє пекло: волинянин вивів усіх із позицій, а тепер продовжує допомагати в тилу
Будь в курсі усіх новин
