На другий день великої війни пішов з товаришем у ТЦК і вже обидва - Герої Небесного Війська: воїну з Волині назавжди 25 років

Богдан проживав удвох із мамою Аллою Вікторівною і був у неї єдиною опорою та надією. Його батько Олег Степанович після розлучення створив іншу сім’ю, - пише газета Нова доба.   

Закінчивши 9 класів Маневицької школи № 2, Богдан вступив до Шацького лісового коледжу. По його завершенні на молодого парубка чекала строкова служба в армії, яку проходив на Тучинському полігоні, що під Рівним. Коли демобілізувався, деякий час їздив на заробітки, допомагав матері.    

– Богдан ріс спортивним та досить активним хлопцем. У школі відвідував багато різних гуртків. Завжди був щирим і життєрадісним, чим притягував до себе друзів, – каже його рідний дядько по матері, маневичанин Станіслав Гаврилюк. 

– Перед початком повномасштабного вторгнення рашистів Богдан саме приїхав до Маневич із-за кордону переоформити документи, але не встиг цього зробити. Коли все почалося, сказав мені, що вже нікуди не поїде, бо нещодавно відслужив і йому все одно дадуть повістку. А сидіти вдома й чекати на неї не хотів. І хоча я його не пускала, сказав мені: «Навіть не думай!», – пригадує його мама Алла Вікторівна.  

На другий день великої війни, 23 лютого 2022 року, разом із Богданом Янчишиним, з яким товаришували і котрий вже також, на жаль, в Небесному легіоні, та ще з одним маневичанином Богданом пішли до маневицького ТЦК. Потрапив у волинську «сотку», де став командиром відділення й практично пройшов весь свій військовий шлях. 

– Спершу вони тривалий час перебували на кордоні із білоруссю, оскільки звідти існувала загроза нападу. Потім Богдан воював поблизу Лимана. Невдовзі звідти їх перекинули під Очеретине, – продовжує Станіслав Вікторович. – Мав контузії. Періодично приходив додому у відпустки. Зустрічався із друзями, допомагав матері по господарству.  Потім знову повертався до побратимів. По можливості завжди телефонував. Був на позитиві, ні матір, ні інших рідних поганими новинами не лякав й нічого про війну не розповідав. 

– Все мені казав: «Мамо, тобі не потрібно знати, що тут робиться. Я приїду додому й все розкажу. Нащо ти маєш нервуватися. Не переживай. Я крепкий хлопець. У мене все добре». Він у мене був не мамин синочок, часом і вредний, як усі хлопці, але поряд із тим – чесний та витривалий. Був відмінним стрільцем. Якось вони їздили на полігон, то у нього були найкращі результати. Коли приходив у чергову відпустку, то все розповідав про одного товариша із Нововолинська. Казав, що лише з одним ним би і воював, бо таких більше не зустрічав. З ним готовий був йти на будь-яке завдання. 

– Останній місяць своєї служби Богдан провів у складі 24-ої ОМБр на «нулю» в Часовому Яру. Виходив на зв’язок лише кілька разів і то по пів хвилини. Казав: «Вийдемо звідси, то потім усе розкажу», – говорить його дядько. 

Загинув Богдан 15 січня через ураження від вибухового пристрою, скинутого із дрона. Осколок потрапив йому в бік і пройшов через тіло навиліт, пошкодивши усі внутрішні органи.  

– Зі слів побратимів, котрі приїхали віддати йому останню шану, Богдан був дуже справедливий і сміливим. Якщо стояло завдання забрати тіла вбитих воїнів, він завжди йшов першим. У нього не було такого, що б він не міг виконати, – з болем у серці промовляє пані Алла.   – Приходили нас утішити наші сусіди, які його любили, адже щоразу він у кожного з них мав щось спитати. Дякую родині із Закарпаття, Комарового, Ковеля та Шацька, працівникам податкової державної інспекції Луцька, Ковеля, колегам-податківцям з Маневич, небайдужим жителям нашого селища, Прилісненської громади, рідним, друзям, місцевій владі та священнослужителям, які підтримали нас й провели із нами нашого Богдана до місця вічного спочинку. 

Велелюдно поховали Богдана Борисюка 19 січня із усіма військовими почестями у Маневичах.

Щирі співчуття його мамі Аллі Вікторівні, батьку Олегу Степановичу, бабусі Валентині Іванівні, дядьку Станіславу та усій родині. 

Читайте також:

• «Мамо, мені карта не потрібна, я знаю дорогу - куди і що»: спогади про полеглого солдата з Волині Миколу Конова
• Мав поранення, але після лікування знову повернувся у стрій: історія молодого Героя з Волині
• Планував повернутися у стрій після реабілітації: Герою з Волині навіки 28