У Володимирі організували фотосесію для дружин і матерів полеглих воїнів

«Не потрібно бути організацією, волонтером чи підприємцем, щоб подарувати людям трохи тепла. Іноді достатньо лише бажання віддавати, ділитися, бути поруч», — говорить дружина полеглого воїна дизайнерка Ірина Смірнова з Володимира.

І ці слова для неї — не просто думка чи гарний вислів. Вони знаходять своє продовження у конкретних справах. Нещодавно відбулася вже третя фотосесія, ініціаторкою якої є Ірина. Захід організували за підтримки Об’єднання матерів і дружин Захисників України та міської ради.

У теплій і щирій атмосфері до фотосесії долучилися дружини з дітьми та матері полеглих воїнів. Для кожної з них це була не просто можливість зробити світлини — це був момент підтримки, спільності та нагадування про те, що поруч є люди, які розуміють, співчувають і готові розділити і біль, і надію.

«Перша фотосесія відбулася у січні й мала символічну тематику — крила метелика, — розповідає Ірина Смірнова. — Їх у мене замовила клієнтка, яка проживає за кордоном. Поки вирішувалося питання з відправкою, попросила дозволу використати ці крила для фотосесії. У відповідь вона сказала, що дарує їх, аби вони принесли радість жінкам і дітям, які втратили батьківську опіку і змушені були надто рано подорослішати».

Коли одне питання було вирішене, почалися пошуки людей, які допомогли б втілити цю ідею. На заклик відгукнулася фотографиня Ольга Гудим, яка, за словами Ірини, відчувала кожну героїню серцем. Над зачісками працювала Ірина Борейко, а макіяж створювала Ольга Дмитрук із Луцька. Вона сама запропонувала свою допомогу і спеціально приїздила до Володимира, щоб долучитися до цієї ініціативи.

На звернення Об’єднання матерів і дружин Захисників України міська рада влітку надала кабінет для діяльності організації, де, зі слів Ірини, відбуваються різноманітні заходи для родин загиблих та зниклих безвісти. Саме у ньому й проводились фотосесії. Так, крок за кроком, завдяки небайдужості та спільним зусиллям вдалося сформувати команду.

На пропозицію дизайнерки відгукнулися жінки, які після втрати рідних продовжують жити з болем у серці. Та під час фотосесії з ними відбувалися дивовижні зміни: вони ніби розправляли не плечі, а крила, перевтілюючись у тендітних, але сильних метеликів. Особливо зворушливо було спостерігати за дітьми. Для них це перевтілення ставало справжньою маленькою казкою — з крилами, усмішками і відчуттям дива, яке на мить допомагало забути про сум і повірити у світло.

На Волині провели зворушливу фотосесію для дружин та матерів загиблих воїнів

Згодом вдалося організувати ще одну фотосесію — з крилами янгола. А нещодавно відбулася вже третя — весняна, у якій головним атрибутом стали квіти.

«Довелося звернутися по допомогу, щоб придбати квіти», — згадує Ірина Смірнова. — І ця допомога не забарилася: на заклик відгукнулися небайдужі люди, які щиро підтримали задум. Серед них — волонтер Руслан Теліпський та власниця нововолинського квіткового магазину «Кактус». Вона пішла назустріч і зробила значні знижки на квіткову продукцію. Не залишилася осторонь і продавчиня магазину, водночас учасниця проєкту, Тетяна Войтович. Її історія особливо зворушлива — жінка теж втратила чоловіка на війні. Попри власний біль, вона долучилася до справи й подбала про доставку квітів».

Підтримали ініціативу й інші добрі люди — хтось допоміг коштами, хтось словом чи ділом. І так, ніби з маленьких, але щирих частинок, крок за кроком склалася велика справа: фотостудія поступово наповнилася квітами, перетворившись на простір тепла, підтримки та людської солідарності.

І тоді почалося справжнє диво. До роботи знову взялися майстрині своєї справи — Ірина Борейко та Ольга Дмитрук. Завдяки їхнім рукам і таланту жінки на очах змінювалися, перевтілюючись у ніжних, загадкових весняних мавок — символів краси, сили та відродження.

«Зізнаюся, не всім одразу вдавалося відкритися перед камерою, — каже Ірина. — Тому деякі з дівчат спочатку погоджувалися фотографуватися разом із дітьми. Та коли побачили перші світлини, щось змінювалося: з’являлася впевненість, усмішка, і непомітно для самих себе дівчата погоджувалися позувати наодинці».

Та, мабуть, найзворушливішим моментом став фінал фотосесії. Наприкінці кожній із жінок подарували квіти. І в якусь мить у студії почали плакати всі. Розчулили не стільки букети, скільки те, що побачили у дзеркалі й на світлинах — себе справжніх: ніжних, жіночних, тендітних. Такими, якими вони були, є і залишаються. Попри біль втрати, який довелося пережити кожній, не зламалися. Вони продовжують жити, працювати, виховувати дітей, знаходити сили усміхатися і підтримувати одна одну. І в цій силі, у цій тихій гідності — їхня справжня краса.

Так, крок за кроком, через творчість, підтримку таких небайдужих людей як Ірина Смірнова ці жінки знаходять у собі сили знову розправляти крила — уже не як символ, а як відчуття внутрішньої сили й світла.