Настоятелем храму став священник у третьому поколінні: історія святині на Волині, громада якої приєдналася до ПЦУ

Історію святині розповіли на сайті Боратин 24.

Вперше це село згадувалося в історичних джерелах у 1545 році, – розповідає настоятель храму отець Михайло Скиба. – Тривалий час діяла дерев’яна церква святих Косми й Даміана, яку звели у XVI столітті. Згодом, цей храм розібрали і 25 травня 1874 року розпочали будівництво нового. Роботами керував настоятель храму, протоієрей Філарет Ковальський, який після закінчення будівництва прослужив ще чверть століття. Після смерті віряни похоронили його на узвишші на церковному подвір’ї. Поруч можна побачити й могили інших священників, які служили у цьому храмі. Тож кожного року тут служимо панахиду за померлими священниками та усіма, хто похоронений на місцевому кладовищі.  Новозбудовану святиню освятили наступного року на свято Успіння Пресвятої Богородиці. Згодом, у 1911 році, у Санкт-Петербурзі виготовили іконостас. Він цінний  тим, що на ньому є і різьблення, і золотіння. Іконостас триярусний і витриманий у неовізантійському стилі. Ікони написали іконописці Свято-Успенської Почаївської Лаври.

Згодом, в роки Другої світової війни, Баїв та навколишні села декілька разів підпалювали вороги. Нерідко, в будинках спалювали навіть людей. Невідомо, якою була б доля дерев’яного храму, якби не його настоятель, протоієрей Миколай Мушинський. Коли вогонь охопив село, він заховав рідних, а сам кинувся до святині. Взяв давній молитовник за Річ Посполиту з польським гербом і поклав його на сходах церкви. Поляки підходили до храму, однак, нічого не заподіявши, поверталися. Згодом, коли вороги залишили село, священник поспішив до храму і побачив два букети польових квітів, які лежали біля молитовника. До речі, протоієрей Миколай Мушинський служив у Баєві 38 років. На кладовищі й нині можна побачити братську могилу у якій похоронені ті місцеві жителі, яких фашисти спалили живцем у їхніх домівках. На щастя, у ті важкі часи, коли богоборча радянська влада закривала храми, а подекуди навіть руйнувала їх, святиня у Баєві не лише вистояла, але й, одна з небагатьох на Волині, була діючою. На богослужіння сюди приходили віряни з усієї околиці.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, парафіяни прийняли рішення приєднатися до ПЦУ. Це було весною, а 20 липня 2022 року відбулася перереєстрація. 

Я тоді служив другим священником у Луцьку в храмі Святих Віри, Надії, Любов та їх матері Софії, – розповідає отець Михайло. – А в січні 2023 року отримав наказ про переведення у Баїв. Ми придбали Євангеліє, облачення, церковні набори, одним словом, усе те, що потрібне для проведення літургії. Тоді зробили розпис в вівтарі, придбали новий престол. Отримали в дар мощевик із фелахто – частинкою одягу Святителя Спиридона Тримифунтського, яку привезли із грецького острова Корфу, де у місті Керкіра у зведеному на його честь, знаходиться рака з мощами Святителя. Люди активно жертвують на Божий дім, радіючи тому, що храм нарешті став українським. Зокрема, хочу особливо виділили Ігоря Павловича, місцевого аграрія і мецената, який багато допоміг нам. Допомагав і Сергій Яручик, голова Боратинської сільської ради. По суботах збираємося на суботники під час яких виконуємо ті чи інші роботи. В цьому селі здавна існує добра традиція – до ювілею, під час вінчання, в подяку за допомогу дарувати для храму ікони. Відтак у нас назбиралося кілька десятків ікон, які вже є доволі старими. Тож, порадившись, ми вирішили у дзвіниці облаштувати музей і там їх розмістити. На замовлення були написані нові ікони апостолів, відреставровані старі ікони. Також подбали про зовнішнє освітлення і нині святиню на пагорбі здалеку видно й у вечірній час. Ми зробили ремонт і нині до час часто приїжджають віряни з сусідніх сіл і вони вражені – кажуть, що у храмі стало неймовірно красиво!

Опісля церковна громада вирішила взятися за благоустрій території біля храму. Й справді – масштаби виконаних робіт вражають! Облаштовано якісну дренажну систему, висіяна трава, змонтований дитячий майданчик, встановлена красива скульптура на честь Покрови Пресвятої Богородиці, покладена бруківка. Проте – роботи тривають й далі. Люди жертвують гроші, бо розуміють, що попереду ще чимало робіт, які потребують і коштів і робочих рук. 

Передусім потрібно подбати про цвинтар, – каже священник. – Бо якщо цього не зробити зараз, то поросль, яка нині сягає заввишки два-три метри за кілька років перетвориться на справжній ліс. Відтак доведеться робити ще більше роботи. Опісля будемо братися за зовнішній фасад храму. До речі, наша святиня є унікальною, бо збудована без жодного цвяха. Також всередині храму плануємо замінити поруччя, тетрапод. Мрію відкрити недільну школу, адже підростають дітки і їхні батьки просять подбати про духовне виховання малечі, допомогти зрозуміти основи християнської віри та стати частиною церковної спільноти. Неподалік від воріт встановлений знак на місці якого в майбутньому поставимо пам’ятник на честь перемоги України над Росією. 

Настоятель храму – священник у третьому поколінні. Його дідусь – протоієрей Ярослав Смалюх служив у Старому Збаражі. Батько – протоієрей Ігор Скиба служить у селі Чаруків. Змалку маленький Михайлик прислуговував у храмі і завжди тягнувся до Біблії – залюбки слухав розповіді дідуся та батька вдома і їхні проповіді у храмі. З радістю відвідував з ними монастирі, спілкувався зі священниками та монахам. А згодом вступив у семінарію у Луцьку. Закінчив Волинську православну богословську академію. Роки навчання він згадує як дуже насичені й цікаві. 

Ми їздили у паломництва, працювали в монастирях, – ділиться спогадами він. – Згодом я одружився. Нині ми з дружиною Наталією виховуємо синочка Макара. Щиро молимося і мріємо про те, аби дитинство його та усіх діток було мирним і щасливим. Нині для усіх нас і для нашої Батьківщини не прості часи. Однак доки ми не станемо по-справжньому єдиними, то толку не буде. Ми маємо молитися аби Бог послав нам перемогу! Трудитися і вносити свою лепту для її пришвидшення – допомагати військовим ЗСУ, пораненим у госпіталях. Треба кожен день розпочинати й закінчувати з Богом. Любити Бога. Любов породжує добрі справи. І лише такими справами ми відбудуємо нашу Батьківщину, зробимо її сильною і щасливою. 

Читайте також:

• Митрополит Михаїл звершив літургію у волинському храмі з 150-річною історією
• Після особистої трагедії знайшов сенс у служінні Богові: отець Іван 29 років є духовним наставником у храмі поблизу Луцька
• «Молилися – і сталося диво»: до ікони у храмі Луцького району приїжджають з усіх куточків України і з-за кордону