«Не стріляв зі своєї зброї – «забаранив» з їхньої ж», – боєць волинської бригади поділився історією з фронту

Про бійця розповіли на фейсбук-сторінці фейсбуці

До 13 червня 2024 року 47-літній житомирянин не мав жодного стосунку до війська – але того дня наважився добровільно прийти до ТЦК:

– Мав проблеми з міжхребцевими дисками, тож свого часу був визнаний непридатним до військової служби у мирний час. Працював у банківській сфері, адже здобув вищу економічну освіту. Коли почалося широкомасштабне вторгнення, я теж був переконаний, що користі з мене в ЗСУ не буде. Але на третьому році «великої війни» таки дійшов висновку: чоловікові у нинішній ситуації вже точно не час відсиджуватися вдома. Бо потім може бути дуже складно це пояснити – насамперед, самому собі, – відверто розповідає Юрій.

24 червня нинішнього року чоловік вперше тримав у руках автомат – складаючи присягу на вірність українському народу…

…А менше ніж за три місяці після того – 15 вересня – «Купол» впритул застрелить двох орків, хитрістю заволодіши автоматом одного із них.

– Вранці 14 вересня з побратимом на псевдо «Січень» ми заступили чергувати на одному із наших спостережних пунктів – це дві бійниці, з’єднані траншеєю метрів сім-вісім завдовжки. – День видався гарячим. Після чергового скиду запалювального заряду на позиції почалася пожежа – внаслідок якої одна із бійниць вигоріла вщент. Поки давали раду вогню, мінометним обстрілом пошкодило наші автомати – стало зрозуміло, що вести вогонь із них ми вже не зможемо, – згадує «Купол».

А вдосвіта наступного дня (ледь-ледь починало «сіріти»), Юрій… почув біля позиції російську.

Ворожих диверсантів було двоє. Вочевидь, вони були переконані, що на вигорілому спостережному пункті нікого немає – адже двійко наших бійців зачаїлися у вцілілій бійниці. Як тільки орки заскочили в траншею, Юрій інстинктивно зрозумів: є лише один-єдиний шанс:

– Скориставшись знанням їхньої псячої мови, я вигукнув, не виходячи з бійниці: «Пацани, своі! Нє стрєляєм! Нє стрєляєм! Своі! Побазарім – всьо разрулім!». Після цього обережно висунувся зі сховку з націленим на орків автоматом. «Січень» також наставив на них свою зброю…

– Какіє на**й своі?! Ви кто?! – пролунало у відповідь.

– 155 брігада!!! – заволав я (чув про присутність такої на нашому напрямку), – При цьому перший із них – низький і кремезний (як згодом з’ясується за численними кримінальними наколками на руках – бувалий у бувальцях «урка» з позивним «чєрєп») – підійшов уже майже впритул. За ним стояв високий і худий (забігаючи наперед – командир групи «башкір»… з шевроном «1 славянской брігади»). І ось ця моя «155 брігада!!!» на якусь долю секунди «перевантажила» мізки покидьків. Присідаючи й відкидаючи правою рукою свій автомат, я лівою вихопив зброю в «чєрєпа» й пустив йому знизу чергу просто в шию, наступну – в обличчя «башкіру»…

За кілька хвилин, трохи прийшовши до тями, Юрій помітив, що в уже сконалого «башкіра»… замиготіла рація. Вслухавшись у ворожі перемовини (і, звісно, не видаючи себе), боєць зрозумів: ворог починає масований штурм…

…Полчища орків сунули на наші позиції – не здогадуючись, що усі їхні плани прослуховуються і ретранслюються по іншій рації на наш командний пункт. Відповідно, артилерія і «безпілотчики» завдавали феноменально точних ударів, «мінусуючи» живу силу і техніку противника…

І лише наступного дня – близько четвертої дня – ворог нарешті второпав, у чому справа і «заглушив» рацію «башкіра»…

– Не відчуваю анінайменших докорів сумління, – зізнається Юрій, – Ця сволота прийшла на нашу землю з чіткою метою – знищити нас, українців. Натомість мені навіть не довелося порушувати свою обіцянку. Зі своєї зброї я таки не стріляв – «забаранив» з їхньої ж…

Читайте також: 

• Боєць з Луцька, який втратив обидві ноги та пережив клінічну смерть, здобув золото на марафоні
• «Повернувся, щоб захищати»: історія оператора БпЛА «Юска» з Волині