Не жіноча справа: як вчителька англійської з Луцька шукає та доправляє авто військовим

Кажуть, що жінки нічого не розуміють в автомобілях, але вона - вийняток, тому що знає про авто все..

Сьогодні весь її телефон заповнений відеозверненнями від військових, яким потрібні автомобілі на фронті, подяками від захисників, які вже отримали авто. Навіть під час інтерв’ю телефон не мовчить, постійно нашу розмову зупиняють дзвінки та звернення. Адже, поки ми розпитували у пані Ніни про її життя, волонтерство, до України вже прямували її автовози, саме їх на фронті дуже чекають військові.

Окрім цього, Ніна Гапич – членкиня Ради волонтерів при Волинській  ОВА, ФОП, яка здійснюю ліцензійну діяльність з доставки вантажів з-за кордону до України та на території країни. Також вона офіційно включена до Реєстру волонтерів АТО. 

З початку повномаштабного вторгнення доставила 295 автомобілів для багатьох благодійних організацій. Зокрема:

• Спілка Воїнів АТО Волині;
• Благодійна організація «Благодійний фонд «Ірпінське Волонтерське об,єднання «Незламні серця» м.Ірпінь;
• ГО «Тетяни Потоцької «Воїни світла» м.Луцьк;
• Благодійна організація «Благодійний фонд Роксолани Нестерук»;
• Благодійна організація «Благодійний фонд «Незламність УА» м.Рівне;
• Волонтерське об’єднання Благодійного фонду «Співдружність-22»м.Чернігів
• ГО «Галицька варта» м.Дрогобич
• Благодійна організація «Колективна допомога та логістика»м.Київ
• Прикордонний Волинський загін та чимало військових частин, які ми з міркувань безпеки не будемо називати.

Насправді, жінок, які розуміються в автомобілях, дуже мало. В суспільстві прийнято казати, що це зовсім  не жіноча професія. Як ви потрапили в атомобільний бізнес?

«Моя професія почалася з того, що я - вчителька англійської мови. І знання мови просто мені допомогло спілкуватись за кордоном. Торгуватись при покупці автомобілів. Поїхала раз з чоловіком. Бо чоловік в мене раніше розпочав цей бізнес. Мені це сподобалося. Це є інтрига. Це є адреналін. Це є прибуток, як би там не було. І, насправді, за всі ці тридцять років я розуміла те, що, для того, аби здобути щось своє, якийсь свій власний будинок, бізнес, треба працювати. Працювати і працювати. Ми з чоловіком починали з нуля. І, якось, своєю працею, насправді, ми всього цього добились самі.

І мені не соромно дивитись в очі моїм дітям, бо кожна копійка була зароблена, дійсно по ліцензії, тобто офіційно.  Сьогодні в нас в країні йде війна. І я розумію, що бізнесу тут немає ніякого. Тому з перших днів я зрозуміла, що потрібно допомагати. Ті гроші, які заробились, вони заробились.  А на даний момент треба допомогти своїй країні, в першу чергу»,- розповідає пані Ніна свою історію.

І ви почали допомагати....

«Почалася війна, в мене в цей час помер тато у Харкові. Через сильні обстріли міста ніхто не хотів поїхати та доправити його тіло додому. Погодилася тільки моя подруга Тетяна Потоцька. Поки Таня поїхала за моїм татом, я їй пригнала авто.  Я поїхала в Німеччину на її прохання,бо їй був потрібен автомобіль, щоб доставляти тіла загиблих військових. То був перший автомобіль, що я їй доставила. Це був холодильник, який зараз є вантажем 200.

А тоді я почала шукати та привозити із-за кордону автомобілі для військових, бо  за роки праці в Німеччині була знайома з багатьма людьми, які торгують автомобілями. Відповідно з ними були зв'язки, які дозволили підшукувати автомобілі на запити військових частин. Це - пікапи, це - буси, це - автомобілі повнопривідні, які були по запитах.

Ми робили багато роботи, бо маємо  договір на поставку автомобілів, які закупляються  нідерландською стороною. Це -  благодійний фонд «De Leeuw Kyiv», який за власні кошти купує автомобілі військовим ЗСУ по запитах, які далі переправляються в Україну. Також працюємо з іншими гуманітарними фондами, яким потрібно знайти та привезти авто з-за кордону. Потім вони їх готують на передову, роблять технічне обслуговування. Заповнюють їх запитами військових, а це дрони і те, що потрібно з одягу, їжі.  Це все відправляється на військові частини, на ці всі відповідні запити є відповідні акти підтвердження, що це все було доставлено саме військовим, а не іншим людям»,- розповідає про свою роботу волонтерка.

Скільки автомобілів ви вже знайшли та доправили на запити військових?

«Сьогодні я вже доправила їм більше трьохсот автомобілів. За два з половиною роки, тому що я не відразу почала перевозити. Напочатку,  перші три місяці, я їздила своїм власним бусом, ми доставляли біженців з території України в Німеччину.  Це було десь приблизно - березень, квітень, травень місяць. В той період просто не було змоги виїжджати водіям моїм, а вже десь з червня  ми почали їздити тому, що я отримала дозвіл через систему «Шлях» та почала шукати і доставляти автомобілі. В перші місяці ми гуманітарну допомогу привозили постійно, туди відвозили людей, а назад везли гуманітарну допомогу для наших українських  гуманітарних фондів. Наприклад, привозили допомогу для «Ангару», для нашої тероборони, так само везли для організації воїнів АТО, для інших фондів. Це все було так само по запитах, допомога доставлялась постійно, туди входила і медицина, і гігієна, і багато чого іншого»,- розповідає волонтерка.

Який сьогодні у вас головний фокус  чи завдання?

«Сьогодні ми більше зосереджуємось на автомобілях, тому що в них є більше потреб, і більше  запитів від військових, тобто вже працюємо не стільки з військовими частинами, а працюємо з самими військовими. Чому з військовими? Тому, що дуже багато таких було випадків, коли автомобіль привозиться у військову частину, і через те, що він гарний,  той автомобіль пропадав з цієї військової частини, він десь типу в штабі був, або десь в іншому місці.

 Тому вирішили  працювати за новим законом, який у нас з'явився минулого року. Тепер можливо поставити автомобілі на  самих військових безпосередньо, без розмитнення. Це, між іншим, важлива інформація, хочу озвучити її для військових,  для тих, хто про неї ще не знає. Наприклад, автомобіль ввозиться на гуманітарний фонд, гуманітарний фонд його реєструє на себе, тому що не можна відразу на військового привезти, бо він не може подати електронну декларацію в Міністерство соцполітики, а без електронної декларації через кордон не пустять, тому гуманітарний фонд чи  громадська організація  такий автомобіль привозить для себе, реєструє його в МРЕО, далі робиться акт прийому-передачі на військового, військовий з ним їде в МРЕО, виробляє сертифікат на даний автомобіль, робить експертне достеження, щоб автомобіль, номер кузова не перебитий, що все нормально, це обов'язково. Тоді автомобіль отримує постійний техпаспорт, але з приміткою, що без права продажу. 

З одної сторони, це нюанс, тому що автомобіль не може продати військовий, бо цей автомобіль  дістається йому, як  безрозмитний, тобто, це дуже велика різниця, він не платить державі мито. Мова йде про 3-5 тисяч євро, саме такою може бути сума розмитнення, а це - велика сума економії. Тому, наголошую,  для військових - це дуже великий плюс. Багато військових навіть не здогадується, що так можна зробити, що вони можуть зараз завезти машину на себе, розумієте,  це дуже важливо, адже буває так, що військові йдуть на базар, купляють машини, які вже там є  з розмитненням, а потім вони виїжджають на фронт, і таке авто може бути знищене. А люди  дають власні зарплати, родичі, знайомі, всі збирають»,- розповіла волонтерка.

Що ви думаєте про скандальні історії, коли недоброчесні люди використовують систему «Шлях», щоб  незаконно покинути Україну? Про підхід до бронювання, який також викликає чимало запитань?

«Я вже три роки офіційно знаходжу і поставляю військовим авто, в мене виїжджають водії через систему «Шлях», і в мене немає жодного водія, який би  не повернувся, всі повертаються. Але такі, як ми - ФОПи не можуть отримати бронь від держави, бо ми не відносимось до критичних підприємств.

 У мене вдома на вікні стоять такі величезні паки документів  зі звітами, з актами за кожну машину. Тому що багато машин привезено, на кожну машину є акт. Тобто, кожна машина, яку я знайшла, доставила, оформлена офіційно. На кожне  авто є документи.

Але, попри все, ми працюємо далі, допомагаємо далі. Я вже казала, що є потреба в водіях дуже велика. Мені потрібно,  щоб людина могла сісти за кермо  будь-якої  машини. Тому що автомобілі різні їдуть на передову. Їдуть і тягачі, їдуть і вантажні великі машини, їдуть і пікапи. Хоча мені інколи більше дівчата приганяють машини»,- зізнається вона.

Як у вас все налаштовано? Як  зараз виглядає ваша система роботи? Хто вам допомагає?

«Приходить запит, є дзвінок від військової частини, ми  такі - то - такі,   нам  потрібно такий-то пікап з такими-то вимогами. Тобто, для прикладу, цей  автомобіль має бути повноприводний, це має бути дизельний двигун, це має бути пікап з багажним відділенням, куди можна поставити мінометну установку. Або це має бути пасажирський автомобіль, куди можна посадити сім людей.  Тобто в кожного військового є різні запити.

І тоді ми беремось за роботу: ми шукаємо авто, ми його знаходимо, ми телефонуємо, домовляємося про резервацію, коли ми його зарезервуємо, ми їдемо, його дивимось.  Якщо автомобіль нам підходить,  сплачуємо  за нього завдаток. Зв'язуємося або з Гвідо Ван Енгеленом, волонтером з Нідерладів, або в мене є ще волонтери, які ці автомобілі проплачують.  Хто це є? Це - багато різних людей, серед яких є чудові молоді хлопці.  З Млинова Євгеній Пахолюк та Ярослав Михайлюченко,  вони - стрімери, я не знаю, як це по-іншому назвати. Вони сидять постійно, по ночах  чи по днях, чи коли вони там сидять в комп'ютері, і заробляють гроші тим, що коментують якісь ігри. І з допомогою своїх таких друзів-стрімерів вони організовують збір на авто для ЗСУ. А потім привозять гроші мені і кажуть, що  нам потрібно, щоб ти на ці гроші привезла автомобіль, наприклад, такий ось, і ми веземо ці автомобілі, а потім офіційно їх передаємо на військові частини.

 Ось така у нас молодь. Хлопці - 20-24 роки. Вони теж волонтери, але вони - дуже скромні. Скільки разів я  пропонувала, давайте, я про вас щось розповім, давайте, я вас покажу, бо про вас знає повністю вся передова. Тобто, постійно йде співпраця. Співпраця з різними фондами. З різними волонтерами. Бувають і такі варіанти, що немає можливості швидко знайти гроші. То в таких випадках  і військові допомагають. Наприклад, беремо половину грошей донатських, а половину з них хтось із військових дає. Буває так, що і свої закладаєш. В кожній ситуації по  різному. Але найголовніше, що є результат. Є  авто»,- каже вона.

Багато волонтерів сьогодні відверто розповідають, що дуже важко стало закривати збори на потреби ЗСУ. Як гадаєте, чому так виходить?

 «Є багато причин. Одна з них: просто набридло. Дуже багато інформації  про те, що розкрадається допомога, автомобілі. Дуже багато. Люди, маючи таку  інформацію, втрачають довіру  до волонтерів. А з тим, що втрачається довіра до  волонтерів, втрачається довіра до всіх інших. Не можна рівняти всіх під одну лінію, але, скажу так: я сама особисто так само реагую на це все. Я за три роки війни собі не дозволила  навіть під час безплатного розмитнення,  купити автомобіль. Тому що  знала, що я - волонтер.  Я не маю права ганьбити це слово.  Я просто розумію те,  що коли куплю собі якусь нову річ, то мені всі скажуть, що ти заробила на цьому під час війни. А я не хочу, щоб про мене таке казали.

  Я ціную довіру людей до мене та свою репутацію. Я краще буду їздити на тій самій машині. І вона тут, слава Богу, їздить, нічого, нормально і не ламається. Звикли.»,- каже вона.

Скільки за ці всі роки життя, роботи ви кілометрів наїздили? Можете підрахувати? 

«Мільйони. У мене один рейс - це чотири тисячі кілометрів. Мінімально. Далі,це - чотири рейси в місяць. Це - шістнадцять тисяч в місяць.  Десять місяців – це сто шістдесят тисяч. Тридцять років роботи - 4 мільйони 800 тисяч кілометрів. Ось таке життя в дорозі»,- розповідає жінка.

Переважно чоловіки, але і не тільки вони, кажуть, що жінки - погані водійки. Що ви про це думаєте? 

«Інколи бувають чоловіки ще гірші за кермом, аніж будь-хто. Дивіться. Елементарний приклад. Коли почалася війна, всі жінки сіли за кермо, щоб поїхати за кордон. Люди, які не їздили, не вміли, не бачили машину, сиділи з боку біля чоловіків. Але життя їх заставило сісти за кермо.  Наші жінки є унікальними. Бо ми зробимо все, якщо життя заставить. Примусило життя сісти за кермо і вони поїхали, не дивлячись на трафік, не дивлячись на дальність дороги. На страх, на те, що вони кидають все. Вони втрачають все. Вони це розуміли. І вони сіли, і поїхали. І хай вони їхали повільно. Але, вони їхали. Розумієте? Тобто, жінки набагато сильніші,  ніж чоловіки. І чого жінки на фронті набагато стійкіші, ніж чоловіки? Тому, що їх стільки багато зараз воює?  Тому, що вони безстрашні. В першу чергу. Тому,  що вони витриваліші. У нас больовий поріг набагато вищий. Взагалі, наші жінки непереможні»,- переконана вона.

Що особисто вам дає силу триматись та не впадати у відчай? Чи є у Вас втома, про яку всі кажуть сьогодні?

«Ніхто не бачив моїх сліз, слів про втому, якоїсь депресії, ніхто не бачив, що я впала і не могла нічого більше вже робити. Навпаки, чим більше в мене випробувань, тим більше я стаю сильнішою і доводжу, що я не впаду і не зламаюсь.  Мені дає силу, в першу чергу, те, що я така все життя, я такою народилась. Тому, що я з дитинства такою  була. Це напевно характер і нескінчена енергія, дана мені батьками і Богом»,- підсумувала  Ніна Гапич.

ІА «Волинська служба новин» з цього інтерв’ю розпочинає серію історій про волонтерів, людей, які на четвертому році повномасштабного вторгнення РФ в Україну  не втомлюються, не зупиняються, а продовжуть, як можуть, як вміють підтримувати українських захисників на фронті.