Матір до останнього вірила, що син повернеться живим: Герой з Волині півтора року вважався зниклим безвісти

Історію Героя розповідає газета Нова доба.

Його життя було схожим на долі тисяч українців – праця, сім’я, турбота про дітей, мрії про майбутнє. Після закінчення школи у рідних Маневичах Олег здобув вищу освіту у рівненському Національному університеті водного господарства та природокористування. Згодом пройшов строкову військову службу в полку зв’язку у Житомирі.

У першому шлюбі в нього народилася донька Софія, якій нині шістнадцять років. Через війну дівчина разом із мамою Іриною виїхала до Польщі із села Підмихайля Калуського району Івано-Франківської області. Останні роки чоловік жив у Києві та разом із цивільною дружиною Русланою виховував десятирічного синочка Кирила.

– Олег довгий час працював на будівництві. У жовтні 2024 року він вирішив добровільно піти на війну. Сказав: «Не хочу, аби мої діти ховалися від обстрілів… Хочу, аби в них було мирне дитинство і мирне майбутнє», – крізь сльози розповідає мама Героя Ліда Валентинівна. Серце цієї жінки, яка все життя присвятила роботі медсестрою у кардіологічному відділенні Маневицької ЦРЛ, війна ранить уже понад десять років. Ще у 2014 році на захист України став її син Роман. Знову пішов служити він і в 2022-му. Нині ж має інвалідність через важкі травми та контузії.

Материнська душа краялася від тривоги тоді, коли до лав ЗСУ став Олег. І недарма. Уже через короткий період служби, наприкінці листопада 2024 року, під час виконання бойового завдання на Донеччині він зник безвісти.

– Побратими казали, щоб я його вже не чекала… Але я до останнього вірила, що він повернеться… Щодня думала: «Де зараз моя дитина? Що з моїм сином?» – зі щемом говорить мати, для якої час ніби зупинився у скорботі ще півтора року тому.

Цьогоріч, 28 лютого, їхню родину спіткало ще одне страшне горе – у Вічність відійшов батько захисника Леонід Дерев’янчук, так і не дочекавшись звістки про долю свого сина… А невдовзі сім’я отримала найстрашніше повідомлення – Олег повернеться «на щиті», загинув ще 22 листопада 2024 року… На жаль, дива не сталося…

Маневичани пам’ятають Олега Дерев’янчука добрим, щирим, працьовитим і відповідальним чоловіком. Із юних літ він був активним та життєрадісним – захоплювався футболом і волейболом, вивчав польську мову, їздив на екскурсії до Польщі, мав багато друзів, умів підтримати й завжди щиро усміхався людям.

18 травня у храмі Віри, Надії, Любові та їх матері Софії лунала спільна молитва за упокій душі полеглого Воїна. Люди не стримували сліз, адже війна забрала життя ще одного маневичанина, який так хотів жити, любити, виховувати дітей і радіти мирному небу над Україною.

Схиляємо голови у глибокій скорботі разом із його мамою Лідією Валентинівною, братом Романом, сестрою Ольгою, дітьми, усіма рідними та близькими полеглого Захисника.

Вічна пам’ять, честь і слава Герою України.

Юлія МУЗИКА

Читайте також:

• Серце відчуло біду раніше за те, як принесли страшну звістку: історія Героя з Волині, батька трьох донечок
• Пішов у перший бойовий вихід і більше не повернувся: Героя з Волині майже через 2 роки після загибелі поховали на рідній Волині
• Серце раптово зупинилося наступного дня після 45-річчя: історія підполковника Повітряних сил України з Волині