Герой з Волині, батько трьох донечок, відмовився від відстрочки, щоб захищати Україну Андрій Григола

27 березня 2026 року під час виконання бойового завдання на території Донецької області загинув 33-річний інспектор прикордонної служби Андрій Григола з Маневиччини. Деякий час Герой вважався зниклим безвісти.

Андрій Григола долучився до Державної прикордонної служби України у вересні 2025 року. Був водієм групи управління мінометного відділення. Однак по факту стояв на передових позиціях Донеччини, зайшовши на них ще наприкінці грудня минулого року і перебуваючи там протягом трьох місяців, аж до своєї загибелі 27 березня 2026 року. Історію воїна розповідає газета Нова доба.

Для своєї матері Зої Василівни він назавжди залишиться її Андрійком – добрим і щирим хлопцем із успадкованими від неї виразними блакитними очима. Він був її старшим сином, турбувався про молодшу на шість років сестру Марину – нині талановиту артистку Камерного хору «Київ». Андрій також надзвичайно гарно співав ще з дитинства.

Після школи навчався у Шацькому лісовому коледжі, працював у Софіянівському та Маневицькому лісництвах. Потім трудився на торфобрикетному заводі та їздив по заробітках. Але до природи його так само тягнуло. У лісі почувався, мов удома. Міг знайти найменший гриб.

– Він завжди сміявся з нас: «Ви просто не вмієте їх шукати». А сам приносив цілі кошики маленьких, гарненьких грибочків, якось назбирав їх із батьком цілу коляску від мотоцикла, – пригадує жінка.

Життя не раз випробовувало його на міцність. Надзвичайно болісно він переживав смерть названого в його честь маленького синочка, труднощі в сімейному житті. Попри все це залишався людиною великого серця. Найбільшою його любов’ю були троє донечок – Дарина, Анастасія та Меланія.

– Одну на плечі посадить, другу за руку візьме, третя поруч біжить. Він ними жив. Дуже любив своїх дітей, – говорить його мама, яка все життя живе турботою про людей, працюючи медсестрою хірургічного відділення Маневицької лікарні.

Коли восени минулого року Андрія мобілізовували до війська, він прийняв непросте рішення. Мати привезла документи, які могли дати йому підстави не йти на службу, адже в нього росли троє малолітніх донечок. Та син сказав: «Мамо, а хто моїх дітей буде захищати? Я піду». Саме тоді обрав свій шлях воїна. Строкову службу проходив у ракетних військах, а тоді став прикордонником. Після навчання вирушив на Донеччину. Відтоді з кінця грудня рідні чули його лише через короткі голосові повідомлення.

На війні він залишався таким самим, яким був у мирному житті: щирим, безвідмовним і готовим допомагати кожному. Побратими згадують його з особливою теплотою. Один із них, Павло з Одеси, який разом із Андрієм тривалий час перебував на позиціях, розповів матері, що її син почувався там «як риба у воді».

«Він завжди йшов туди, де було найважче. Хлопці жартували, що Андрій – ніби з кіно: хто скид забрати – він, хто хлопців вивести-завести – він», – переказує слова побратима Зоя Василівна.

Згадують, що його навіть прозвали Санта Клаусом, бо коли прийшла Андрієва група, почали регулярно скидати харчі. А він постійно бігав за доставками, добре орієнтуючись на місцевості.

Сам Андрій ніколи не шукав легших шляхів. Ще змалку він був таким. Мама каже: якщо брався за справу, то доводив її до кінця. Інакше не вмів. Вже перебуваючи на війні, говорив побратимам: «Я ніколи не відступлю».

Останнє його голосове повідомлення рідним було 19 березня. Не раз він з’являвся їм у снах, будучи в статусі зниклого безвісти, як і його дядько Сергій Григола з Маневич. Зоя Василівна зізнається: її серце відчуло біду раніше за те, як принесли страшну звістку.

Сьогодні у рідних Андрія залишилися лиш теплі спогади про нього, а в Маневицької громади – ім’я Героя, який не сховався за чужими спинами і не відступив.

Схиляємо голови перед подвигом Андрія Григоли. Вічна пам’ять та слава Воїну. Сердечні співчуття його родині, побратимам і близьким.

Юлія МУЗИКА

Читайте також: