Отримав орден у Луцьку: спогади про молодого Героя, який врятував життя побратимів
На долю Олени Кукли з Київщини випало чимало випробувань. Її перший чоловік загинув у автокатастрофі, й вона залишилась сама з двома маленькими дітьми. А потім війна забрала двох найдорожчих їй людей. У 2016 році внаслідок ускладнення через поранення не стало її другого чоловіка Володимира Данілова, а у 2022 році на міні підірвався 22-річний син, сержант Ярослав Шинкаренко. Він служив командиром відділення розвідувальної роти у 72-ій окремій механізованій бригаді.
У жовтні 2020 року в Луцькому замку за порятунок побратимів Ярослав отримав недержавний орден «Народний Герой України». За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Ярослава Шинкаренко посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Про це пише видання «Факти».
«Мене тримало те, що я завжди знала всі новини по батальйону першою»
«Коли Ярославу було сім років, загинув мій перший чоловік та його батько, — розповіла мама воїна Олена Кукла. — Настали складні часи, бо потрібно було самотужки підіймати сина та молодшу на чотири роки донечку. Із другого класу Ярослав займався футболом, йому взагалі дуже подобався спорт. Був завжди усміхнений, довірливий, щирий та відкритий. Не раз дивилась на нього й розуміла, що йому може бути складно жити в цьому жорстокому світі».
Згодом я познайомилась з Володимиром, який став моїм другим чоловіком. В нього була донька, і так на двох у нас стало троє дітей. Жили усі дружно, обожнювали за чаюванням розповідати різні історії. Володимир замінив тата моєму сину, і той завжди називав його «батя». Син навчався в Київському кооперативному інституті бізнесу та права за спеціальністю «обслуговування комп’ютерних систем та мереж». Вона йому подобалась, і він мріяв цим займатись. Коли почалась Революція гідності, Ярослав потайки від нас з чоловіком ходив туди і допомагав людям чим міг, бо мав загострене почуття справедливості. Влітку 2014 року після початку АТО пішов служити мій чоловік Володимир, став розвідником у 81-ій ОАМБр. Я волонтерила. У 2016 році до війська пішла вже сама. Та довго прослужити не вийшло. Захворів Володимир, дались взнаки його поранення, восени того ж року він помер. Цю втрату ми всі важко переживали.
За словами співрозмовниці, другий її чоловік став прикладом для сина й той не раз казав, що теж стане розвідником. Коли Ярославу виповнилось 18 років, він перейшов на заочну форму навчання й заявив, що йде на службу.
«Я неодноразово намагалась його відмовити, навіть на жалість його давила, але Ярослав був непохитним. Зрештою, порадила сину йти служити в 131-й окремий розвідувальний батальйон. Там я мала посаду командира взводу зв’язку. Тож часто спілкувались, а коли хлопці знаходились на передовій, то бачилась з сином під час відряджень до них. Мене тримало те, що я завжди знала всі новини по батальйону першою».
10 березня 2020 року під час планового об'їзду позицій Ярослав Шинкаренко перебував за кермом машини командира розвідувального загону. По машині ворог здійснив постріл із ПТКР (протитанкова керована ракета. — Авт.). Ярослав прорахував траєкторію польоту ракети, зманеврував та зміг уникнути попадання ракети, тим самим врятувавши життя командиру. І зберіг неушкодженим автомобіль. У той самий час іншою ракетою ворог вразив вантажний автомобіль, в якому знаходилося десять бійців підрозділу. Ярослав, не розгубившись, кинувся рятувати та евакуювати поранених з прострілюваної зони. Завдяки мужності та рішучості молодого бійця вдалося уникнути більшої кількості жертв.
Ярослав за життя був нагороджений медалями «За оборону Авдіївки» (2019), «За військову службу Україні», орденом «Народний Герой України», відзнаками «За мужність і відвагу», «За відвагу», «За службу державі», «За службу в розвідці», він отримав почесний нагрудний знак Начальника Генштабу — Головнокомандувача ЗСУ «За взірцевість у військовій службі» III ступеня. Ярослав був одним з наймолодших у батальйоні, проте його поважали набагато старші воїни й дослухались.
«Ой синку, синку, я просто хочу тебе обійняти»
Напередодні повномасштабного вторгнення у воїна закінчився контракт, і Ярослав планував їхати на роботу до Польщі. Але почались розмови про неминучий наступ окупантів, і хлопець став відтягувати оформлення документів.
«На всі мої питання Ярослав пояснював, що Україну не покине, боронитиме її, — продовжує Олена Кукла. — 24 лютого вранці син вже був у військкоматі та став бійцем 72-ої окремої механізованої бригади. На початку тримав оборону Київщини, разом з побратимами звільняли Ірпінь, далі був Броварський напрямок, на якому син врятував побратимів, вивівши їх з-під обстрілів».
Життя Ярослава Шинкаренка обірвалось 19 квітня 2022 року. Сталось це під час патрулювання в районі сіл Іванків і Поліське Київської області. Вночі воїн наїхав на протитанкову міну. Троє бійців вижили, Ярослав отримав смертельні поранення.
«За два дні до того ми спілкувались із сином, — розповідає жінка. — Наступного вже не було зв’язку, але жодного хвилювання, бо розуміла, де моя дитина. А в день, коли сталось непоправне, ми відправляли машину на фронт. Підійшли брат з воєнкомом, мене вбік почали відводити. У нього сльози на очах, і я зрозуміла, що сталось непоправне… Ця рана материнського болю ніколи не загоїться…»
Поховали Ярослава Шинкаренка біля могили його вітчима. Матір героя продовжує займатись волонтерством і на честь сина започаткувала благодійний фонд.
«Я завжди відчуваю, що він поруч і підтримує мене, — каже Олена Кукла. — Часто відвідую цвинтар, раджусь з сином, прошу дати сил… Подання про присвоєння звання Героя України (посмертно) на Ярослава зроблено і направлено рік тому військовою частиною, в якій він проходив службу на момент загибелі… Копію мені за запитом надала військова частина. Майже рік тому в коментарях під одним із моїх дописів із питанням про долю подання заступник міністра оборони Ганна Маляр написала, що подання знайдено в Генштабі і найближчим часом має бути представлено на розгляд Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Пройшов рік. Тиша. Цілковита тиша… Ой синку, синку, я просто хочу тебе обійняти…»
Для тих, хто хоче через маму Героя допомогти ЗСУ, ось посилання на реквізити:
- Моно: 5 375 411 418 535 402
- ПриватБанк БФ: 5 169 335 100 617 170
- ПриватБанк: 5 168 745 031 274 555 Олена Кукла
- PayPal: [email protected]
Читайте також:
- Мати досі підтримує Путіна: історія воїна інтернаціонального легіону, якого поховали на Волині
- Неодноразово був пораненим і мав важкі контузії, та повертався на фронт: захиснику з Волині просять посмертно присвоїти звання Героя України
- «Віддав Україні все, що мав»: спогади про загиблого на війні ексдепутата Волинської обласної ради Сергія Слабенка
- Вважався зниклим безвісти, та за кілька місяців знайшли тіло за ДНК експертизою: історія Героя з Волині
Будь в курсі усіх новин
